24.02.2014

Сучасна лексика ЗМІ: Януковичіана

Від Ludmyla
Януковичіана

Януковщина чи Януковичіана?

Життя людини, країни, народу – це безперервна пряма, поділена на шматочки. Будь-який поділ відбувається на основі чогось. То які ж критерії поділу можуть бути? Якщо візьмемо часи української незалежності, то економісти поділять їх відповідно до злетів і падінь, тобто економічних підйомів і криз, юристи – відповідно до прийнятих і скасованих законів, а як же ж це відбувається в нас, лінгвістів? Часом критерії диктує саме життя – життя нашого суспільства.

Одним з таких критеріїв поділу періоду незалежності Української держави є роки правління кожного з її президентів, коли щоразу утворювалася нова лексика як маркер тогочасного життя українців. І все це відбивалося в засобах масової інформації – дзеркалі суспільних процесів.

Щоб не бути голослівними, почнемо з прикладів: на честь Президента України  (тепер вже колишнього) –  януковичіана (язик можна поламати, поки вимовиш це «коротюсіньке» слово). Натомість пошуковий «дядечко Google» майже рік тому ряснів «свіженькими» повідомленнями: «Чергова “Януковичіана” вийшла друком», «Світ побачила нова “Януковичіана”» (12 березня 2013 року). І що ж то за така загадкова «Януковичіана»? Це чергова (вже друга) книжка про Віктора Януковича, видана Харківським видавництвом «Фоліо».

Під рубрикою «це цікаво» я поставила б таку цитату з названої «…чіани»: «…Така людина, – посміхнувся єгер. – Зупинити його неможливо. Скільки років iз ним знайомий, але не перестаю дивуватися. Інтелігент вищої проби, доктор наук, але може ось так, пліч-о-пліч зі всіма [йти на полювання]». Сьогодні, в руслі подій останніх чотирьох-п’яти днів ці слова звучать зовсім інакше, ніж навіть тоді, рік тому.

Дозволю собі поділитися кількома власними поглядами на трактування наведеної цитати про тодішнього Президента України: «зупинити його неможливо» – тобто, пан Янукович таки рватиметься, проте куди більше – до влади чи за кордон? «Не перестаю дивуватися» – і ми теж, хоча б з приводу обіцянок, зокрема останньої: тільки-но пан Янукович запевняв, що за кордон не поїде, проте в той же день його зупинили поблизу кордону.

В українців говорять, що своє добре, а чуже краще. Тож наведу інші думки. В часи виходу книги журналістка «України молодої» О. Зварич у статті «Я, інтелігент вищої проби» ставить таке питання: «…сам пан Президент – проФФесор, інтелігент з двома ходками в зону, власник золотого унітазу і поля для гольфу в прихапаному в держави Межигір’ї – стає літературним героєм, подібно Леніну, Сталіну, Брежнєву?» Тож авторка матеріалу в такому екзотично-милозвучному слові «януковичіана» вбачає культ особи пана Януковича.

Ось перед нами й пучок семантичних відтінків такого ще нещодавно актуального слова «януковичіана», якому завтра – позавтра «світять» перспективи перерости в категорію застарілої лексики, тобто стати історизмом.

Загалом слово утворене за відомою в українській мові словотворчою моделлю, відповідно до якої звичними є Шевченкіана чи Франкіана. Проводяться конференції, в назвах якої фігурують ці поняття «Шевченкіана на початку XXI століття», у Вікіпедії створили сторіночку «Обговорення в Вікіпедії / Проект / Тематичний тиждень / Шевченкіана» для того, щоб відображати всі події, пов’язані зі святкуванням 200-річчя від Дня народження Великого Кобзаря. На просторах Інету можна натрапити також на повідомлення ЗМІ, на кшталт: «У кожного своя Шевченкіана» О. Голобородька (газета «День»), «Музична Шевченкіана. Концерт», «Шевченкіана Михайла Андрійчука…». Проте іменник на «…іана» як похідний від прізвища будь-якого з наших президентів, на мою думку, «ні в які ворота не лізе» (люблю усну народну вторчість, ну як ти скажеш влучніше?).

Тож повернемося до лінгвістики. Як бачимо, один з продуктивних шляхів творення відонімної лексики – це новотвори від похідних основ – прізвищ президентів чи відомих політичних і громадських діячів. Назвемо деякі приклади:

Кравчук – кравчуківець, кравчукіст, кравчукізм, кравчучка;

Кучма – кучмівець, кучміст, кучмізм, кучмизація, кучмономіка, Кучмагейт, кучмократія, кучмопрем’єрство, кучмовоз;

Ющенко – ющенківець, ющенкінізм, ющенкіана, неоющенки;

Тимошенко – тимошенківець, тимошенкіана, тимошенковість, тимошенківство;

Мороз – морозівець, проморозівський, Морозгейт;

Лукашенко – лукашенківство, лукашизм, лукашенізатор, по-лукашенківськи;

Янукович – януковичізм, януковичіана, януковщина;

Азаров – азаровщина.

Узагальнимо практичний матеріал. Серед наведених прикладів виділяємо кілька словотворчих видів виникнення відонімних новотворів :

1) іменники із суфіксами -ець, -івець, -іст позначають назв осіб, які або є послідовниками чи прихильниками певного лідера, або належать до відповідного політичного угрупування (порівняймо: мандрівець, партієць, комуніст);

2) абстрактні іменники із суфіксами -ізм / -изм прирівнюють часи керівництва відповідного лідера до суспільного ладу (порівняймо: демократизм, комунізм, соціалізм);

3) абстрактні іменники із суфіксом -ість називають певну тогочасну характерну рису, якість чи властивість (порівняймо: гордість, чесність, обережність);

4) відонімна лексика з суфіксами –изацій- / -ізацій- позначають нові процеси, характерні керівництву певного політичного лідера (порівняймо: демократизація, актуалізація, приватизація);

5) іменники з суфіксом -щин- називають часи правління політичного лідера, які ознаменувалися в житті українському суспільстві якимись епохальними рішеннями чи діями, як правило, негативними (порівняймо: Валуївщина, Коліївщина).

Поки що з теоретичними узагальненнями завершимо й повернемося знову до яскравих прикладів.

Януковичизація. Пошукова система “Google” лише раз знаходить це слово, зокрема в коментарі на сайті «Українська правда» від 16 квітня 2006 року:

«Майдан був, є і буде! А стосовно українського документального кіно… Прикро, що це все так слабко пропагується, як і все українське. Зменшується кількість українських видань, денаціоналізація освіти, культури, все рідше українську чуєш з екрана. Й буде знову Майдан за утвердження українського в Україні. Люмпенізація, деградація, дебілізація, януковичизація… і як логічне завершення цього процесу – путінізація. Майте почуття власної та національної гідності!».

Цікаво, що слова невідомої коментаторки стали пророчими, зокрема з приводу того, що Майдан повернеться з метою відстоювання «українського в Україні».

Крім того, цей коментар допомагає сформулювати значення слова «януковичизація» – процес втрати українським народом своїх визначальних ознак – української мови, культури, освіти, влади, засобів масової інформації тощо.

Сьогодні новотвори йдуть «з народу» і не обов’язково їхній автор має бути хоча б професійним журналістом. Так, на сторінці в мережі «Facebook» Клим Братковський свого часу подав кілька основних термінів та власне їх визначення (подаємо в перекладі з російської):

азаровщина – пусті обіцянки й капуста; богословщина – дурість й огульне словоблудство; кірєєвщина – судова вакханалія; чечетовщина – ефективне управління процесом голосування (нагадаємо, що М. Чечетов – колишній голова Фонду держмайна України часів правління Л. Кучми); ківаловщина – умисний неправильний підрахунок голосів; януковщина – себелюбство й безграмотність.

Зауважимо, що деякі новотвори використовуються і для позначення тих самих явищ, проте в зовсім інший час. Наприклад, стаття «Ківаловщина Приірпіння» від 14 грудня 2010 року, хоча це явище виникло в 2004 році, проте повернулося під час виборів 2010 року.

Водночас необхідно відзначити розширення семантики цього слова-поняття, оскільки воно переходить з позначення відповідних процесів не лише на депутатських та президентських виборах, але й на всіляких конкурсах, де обирають переможця: «Ківаловщина на відборі на Євробачення» (27 лютого 2011 року).

І насамкінець ще один «смачний», як на мою думку, приклад. «Азаровщина» – авторство цього слова приписується Інні Богословській, приблизна дата його створення – 2004 рік. В першому значенні йшлося про економіку того часу, тобто за часів прем’єрства Азарова. Та в березні 2013 року до цього значенння була додана й гуманітарна сфера, цитую «“азаровщина” – термін, яким можна вже сміливо йменувати неосвіченість та нездатність до навчання». Здатність до вивчення української мови колишнього прем’єр-міністра – це окрема тема, не раз «оспівана» гумористами. Проте це вже окрема розмова…