16.08.2015

Речення. Види речень

Від Ludmyla
речення

А зараз у нас мова про речення та види речень

Про речення як основну одиницю синтаксису написано багато, проте спробуємо розставити власні крапки над І в цій темі. Спочатку розглянемо визначення речення та його основні ознаки, а потім приділимо увагу видам речень, які виділяються на підставі різних класифікаційних критеріїв.

Звернімося зараз до кількох визначень речення.

Речення – це мінімальна комунікативна одиниця мови, граматично оформлена та інтонаційно завершена, в якій формується та виражається відносно самостійна думка.

Речення – це основна одиниця синтаксису, що є засобом спілкування та знаряддям мислення, а також засобом оформлення думки. Тож саме за допомогою речень мова виконує такі дві основні функції, як комунікативну та мисленнєву (інші варіанти – мислеформувальну чи мислеоформлювальну). Як одиниця спілкування речення є водночас одиницею формування та вираження думки, в чому виявляється тісний взаємозв’язок мови й такого психічного процесу, як мислення.

Речення – це синтаксично організована єдність, яка характеризується семантичною та інтонаційною завершеністю.

На основі цих досить розлогих визначень виділяємо основні (головні) ознаки речення, без яких воно просто не може функціонувати.

Тож такими визначальними ознаками речення є:

1) предикативність – загальна співвіднесеність змісту речення з об’єктивною дійсністю. Інакше кажучи, йдеться про реальність чи ірреальність речення, можливість чи неможливість, необхідність чи ймовірність.

Основними граматичними засобами вираження предикативності є категорії часу, способу та особи. Відповідно, носієм предикативності в двоскладних реченнях є присудок, в односкладних – наявний головний член речення;

2) модальність – це граматико-синтаксична категорія, що виражає ставлення мовця до повідомлення, а також його оцінку відношення повідомлення до об’єктивної дійсності. Саме модальність встановлює, наскільки повідомлювана в речення інформація є реальною чи нереальною, ймовірною чи неймовірною, можливою чи неможливою.

Засоби вираження модальності:

  • категорія способу дієслів (дійсний, умовний, наказовий);
  • лексико-граматичні засоби (так звані модальні дієслова, а також модальні слова та частки).

Види модальності:

  • об’єктивна виражає відношення повідомлення до дійсності за допомогою таких граматичних засобів, як категорії способу й часу дієслова, а також різних типів інтонації;
  • суб’єктивна передає ставлення мовця до повідомлення за допомогою таких мовних засобів, як порядок слів та інтонація;

3) інтонаційна завершеність – це засіб оформлення речення та водночас його відмежування від інших речень у мовному потоці;

Види інтонації (їх виділяють за критерієм мети висловлювання):

  • розповідна;
  • питальна;
  • спонукальна;
  • оклична.

Кожне речення в усному мовленні має свій інтонаційний малюнок, який допомагає мовцю не лише висловити свою думку, а й передати власне емоційно-вольове ставлення до змісту повідомлення;

4) граматична завершеність (інший термін – граматична єдність) виявляється в тому, що для надання певній сукупності слів статусу речення ці слова повинні вступити у відповідні граматичні й семантичні зв’язки між собою, набути відповідної граматичної організації.

Ця ознака також засвідчує тісні взаємозв’язки між членами речення: від одного члена речення ставиться питання до іншого й так вимальовується логічна схема речення.

Напр.: Батько (що робить?) кличе (кого?) Наталку.

У наведеному прикладі питання ставиться від підмета (батько) до присудка (кличе), а далі від присудка (кличе) до прямого додатка (Наталку);

5) семантична завершеність (інший термін – завершеність висловлення) полягає в тому, що речення зазвичай виражає відносно завершену думку.

Справді, лише за допомогою такої мовної одиниці, як речення, можна щось розповісти чи описати, заперечити, запитати, аргументувати, довести, звинуватити чи виправдати.

При цьому варто пам’ятати, що семантична завершеність речення завжди супроводжується, з одного боку, граматичною завершеністю, з іншого боку – граматичною його завершеністю;

6) самостійність функціонування виявляється в тому, що речення як граматично організоване, інтонаційно й семантично завершене поєднання слів і словосполучень є повноцінним засобом спілкування. Натомість інші одиниці мови – фонема, літера, звук, слово, морфема – лише в своїй сукупності можуть перетворитися на такі засоби спілкування;

Підсумуймо: двома найбільш загальними ознаками, які властиві практично кожному реченню, є предикативність (інакше кажучи, наявність головних членів речення) та інтонаційна завершеність.

 Види речень

  1. За метою висловлювання речення поділяються на:

1) розповідні, як-от:

І справді було гарно на ниві, несказанно гарно! (М. Коцюбинський);

2) питальні, як-от:

Як не любити зими сніжно-синьої на Україні моїй, саду старого в пухнастому інеї, сивих, веселих завій? (М. Рильський);

3) спонукальні, як-от:

Розкрийте серце мрії-пориванню (П. Карманський).

  1. За емоційним забарвленням (інтонацією) речення поділяються на:

1) окличні

В океані рідного народу відкривай духовні острови! (В. Симоненко);

2) неокличні:

Всі квітоньки-зірниченьки геть вирвано з пшениченьки (Леся Українка);

  1. За будовою (наявністю граматичної основи) й типами синтаксичних зв’язків речення поділяються на:

1) прості:

Батога з піску не сплетеш (Нар. тв.);

2) складні:

а) сполучникові:

– складносурядні:

Може людина помилятися в людині, але не можуть народи помилятися в народах (О. Довженко);

– складнопідрядні:

Блаженний муж, що йде на суд неправих і там за правду голос свій підносить (І. Франко);

б) безсполучникові:

Виглянуло сонце – озеро вмить проясніло, радісно посміхнулось до неба (Т. Масенко);

в) з різними типами зв’язку:

Я вірю: прийде час весни і перемоги, і людство знайде шлях до спільної мети (П. Карманський).

  1. За наявністю головних членів речення поділяються на:

1) двоскладні:

Я люблю свою хату поліську… Я люблю свій зажурений ліс (Д. Фальківський);

2) односкладні:

а) означено-особові:

І знову хочу пережить хлоп’ячі радощі та бурі (Б.-І. Антонич);

б) неозначено-особові:

На головніших київських вулицях починали засвічувати ліхтарі (О. Кониський);

в) узагальнено-особові:

Старого горобця на полові не обдуриш (Н. тв.);

г) безособові:

З далекого степу горнуло густим духом скошеного сіна (Г. Тютюнник);

д) інфінітивні:

Утекти б од себе геть за очі, у небачене, нечуте, у немовлене (В. Стус);

е) номінативні (інша назва – називні): Ранок. Сонце. Ліс і сонце. Діаманти сліз чи рос… (Олександр Олесь).

  1. За наявністю другорядних членів речення поділяються на:

1) непоширені:

Голубіють ранки… Голубіють роси… (Д. Фальківський);

2) поширені:

Голубіє осінь у саду (Д. Фальківський);

  1. За наявністю ускладнень речення поділяються на:

1) ускладнені:

а) однорідними членами речення:

Місяць хилився все нижче, золотавився, тьмянішав (З. Тулуб);

б) вставними словами:

Мабуть, ніде на світі немає такої чарівно прекрасної й журливої долини, як оцей степ! (Т. Масенко);

в) вставленими конструкціями:

Поразка мусить стимулювати на чергову перемогу – це логіка сильних ( а Ти – мужчина!) (В. Стус);

г) відокремленими членами речення (у наведеному прикладі відокремлене означення):

І срібна ніч, серпанками повита, дріма і слуха соловя (Олександр Олесь);

д) звертаннями:

Благословенні будьте, мудрі очі, що вгледіли через туман широкий рідний океан (Олександр Олесь);

2) неускладнені:

«Кобзар» називають енциклопедією народного життя… (Б. Степанишин);

  1. За наявністю всіх членів речення, необхідних для повноти розуміння його змісту, речення поділяють на:

1) повні, як-от:

Кращого від народу і рідного краю нічого нема під цим небом (В. Бабляк);

2) неповні, як-от:

Праворуч – сонце. Ліворуч – місяць. А так – зоря (П. Тичина).

Отже, ми з вами розглянули основні відомості про речення, зокрема його визначення та основні ознаки, а також види речень за сімома критеріями. Види речень проілюстровані прикладами з доробку українських митців слова.