0
Автор ludmyla_alla | Рубрики Стилістика: публіцистичний стиль | 30-07-2015
тавтологія як стилістичний прийом

Двічі про одне й теж?

Як показує практика, тавтологія, її приклади не завжди є вадою тексту (про це дивись попередній матеріал ТУТ). Так, у художньому та публіцистичному стилях тавтологія  – це стилістична фігура, спрямована на посилення явища чи ознаки, а також на створення комічного ефекту. Звернімося до визначень.

Тавтологія (за О. Пономаревим) – поєднання однокореневих слів для посилення експресивних відтінків позначуваних ними понять, як-от: волити волю, з давніх-давен, з діда-прадіда, тьма-тьменна.

Варто наголосити, що про подвійний характер тавтології йдеться і в «Словнику іншомовних слів», де, по-перше, сказано, що в основі цього явища лежить повторне позначення в іншій формі раніше сказаного; по-друге, що таке повторне позначення може бути як стилістичним засобом, так і мовною помилкою.

На наш погляд, тавтологія чимось схожа на людину: може бути як у доброму гуморі, так і досить агресивною та нечемною.

Тавтологія, її приклади

З метою ближчого знайомства з тавтологією як стилістичною фігурою пропоную зануритися в приклади цього явища та відчути їхній «смак».

Джерело тавтології – авторська творчість

Нижче подані приклади авторських висловів українських майстрів слова з прикладами тавтології:

1) Які слова страхітливі – дволикість, дворушництво, двозначність, двоєдушність! Двомовність – як роздвоєне жало. Віки духовної руйнації. Змія вжалила серце нації (Л. Костенко).

2) Я знову мушу йти до Чоломбитька і, даруйте, за тавтологію, бити йому чолом (В. Шкляр).

3) Немає нічого страшнішого за необмежену владу в руках обмеженої людини (В. Симоненко).

4) Мій батько був проста людина, але не простак (В. Шевчук).

5) Нікого не можна навчити творити, але всіх без винятку треба вчити шанувати творчість (Є. Кононенко).

6) Чи людством бути люди ще спроможна? (Л. Костенко).

7) Ми спадкоємці спадків розграбованих (Л. Костенко).

8) Дозиметром не виміряєш дози тотального спустошення душі (Л. Костенко).

9) Нема прозрінь в тумані підозрінь (Л. Костенко).

Джерело тавтології – фольклор

Варто зазначити, що традиція «тавтологічного відтінювання» (за висловом Федора Колесси) є характерною саме для фольклорних жанрів, зокрема:

А) народних пісень:

1) Старі люди судочку судять,

радочку радять первовічную.

2) Коня сідлає,

Гадку гадає.

3) А третій піший – пішаниця,

Шо як він чужий – чужаниця,

За кінними біжить – підбігає.

Б) тавтологічних фразеологізмів:

1) вольная воля;

2) гори воно вогнем;

3) дивне диво;

4) криком кричати;

5) поїдом їсти;

6) пропади воно пропадом;

В) прислів’їв та приказок:

1) Лепетень лепоче, а дурень слухає;

2) Верзи, верзице, поки верзеться;

3) Говори, говори, до чогось договоришся;

4) Що там говорити, коли нічого і балакати;

5) Думала мовчать, та не мовчиться;

6) Бував я у буваличах і видав видаличі;

7) І не страши мене, бо я страшків син.

Тож ми з вами розглянули приклади тавтології як стилістичної фігури, яка надає здебільшого художньому, інколи й публіцистичному стилю образності, яскравості, колориту.

За словами видатного українського мовознавця Олександра Потебні, для того, щоб краще висловити власну думку, ми нагромаджуємо слова, значення яких однакове.

Насамкінець наведемо такі приклади тавтології, як-от: більш виразніші, менш вдумливіша, більш швидший, більш яскравіша.

На наш погляд, це цікавий вид тавтології тим, що тут повторюється не зміст, а форма. Трохи вас заплутала? Пояснюю детальніше: проста форма вищого ступеню прикметника – швидший, складена – більш швидкий. А наша слов’янська природа прагне до якомога сильнішої образності й тому прикметник двічі ставимо в форму вищого ступеня – більш швидший. З погляду культури мови, це помилка, яку філологи завжди правлять. А з погляду особливостей розмовного мовлення можна розглядати як стилістичний засіб, який вживається з метою підсилення якості прикметника.

Власноруч складені приклади

На цій світлині в моєї сестри більш виразніші очі, ніж у мене.

Відповідь студента була менш вдумливіша, ніж потрібно було б.

Більш швидший шлях не завжди більш комфортний.

Складно підібрати критерії, щоб визначити, особистість якого митця-сучасника буде більш яскравіша в історії культури. Для цього потрібен час. Хоча б кілька століть.

P.S. Варто зазначити, що це я взяла на себе сміливість назвати вищий ступінь порівняння прикметників «у квадраті» (більш розумніший, більш веселіший) тавтологією за формою. Можливо, хтось з колег не погодиться й наведе вагомі контраргументи. Що ж, запрошую до розмови в коментарях до цієї статті. Усіляких вам гараздів, шановні читачі!

 

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Plus
Share to Odnoklassniki

Також на цю тему Ви можете почитати:

Написати коментар

© 2014, www.l-ponomar.com