Народна (наївна, несправжня) етимологія

Як ми вже не раз переконувалися, народна мудрість не втрачає своїх «якостей» і залишається актуальною в будь-якому столітті. А сьогодні звернемося до іншого аспекту народної творчості, що не вирізняється ні особливою мудрістю, ні правдивістю. Йдеться про мовне явище, яке в мовознавстві здобуло назву народна етимологія (наївна етимологія, несправжня етимологія). Напевно кожен з нас хоч раз у житті чув чудернацькі версії походження різних назв міст, сіл, рік, власних імен, прізвищ.

Звернімося до славнозвісної «Марусі Чурай» Ліни Костенко:

Чутки ходили, що Павлюк не виждав,

Що ті Кумейки – то кривавий сніг.

Що хто там здався, тільки той і вижив,

А батько ж наш, він здатися не міг.

Він гордий був, Гордієм він і звався.

Він лицар був, дарма, що постоли.

Стояв на смерть. Ніколи не здавався.

Йому скрутили руки і здали.

Як бачимо з наведеного уривка, авторка пояснює походження імені Гордій його близьким звучанням із людською рисою – гордість. Зрозуміло, що це не є наукова версія походження цього імені. Справжнє походження цього імені – ім’я «Гордій» походить від імені фрігійського царя Gordion, яке було йому дане за назвою столиці Фригії.

Тож народна етимологія (наївна етимологія, несправжня етимологія) – це мовне явище, в якому відбувається зближення запозиченого або рідного слова з іншим словом на підставі випадкового звукового збігу та без урахування реальних фактів.

На наш погляд, класичним прикладом народної (наївної, несправжньої) етимології є походження назви відомої річки Ворскла, що на Полтавщині.

Народна (наївна, несправжня) етимологія річки Ворскла

Колись давним-давно подорожував тими краями Петро Перший. Дехто стверджує, що це було якраз після Полтавської битви. І довелося йому їхати мостом через річку Ворсклу. Хоча є й інша думка – цар плив річкою на човні. Та це не так важливо. Найголовніше трапилося далі: цар так задивився на воду, що його улюблений монокль (округле скельце, яке використовували замість окулярів) вислизнув з рук і впав у воду (Інша версія – це був не монокль, а підзорна труба).

Як не старалася прислуга, проте монокля (чи то підзорної труби) так і не знайшли. Звісно, Петро Перший добряче розлютився, та як закричить: «Вор скла!» А люди начебто почули це та й підхопили. І відтоді почали так називати свою рідну річку – Ворскла.

От лишень постає одне досить суттєве запитання: а як до тих часів називалася річка Ворскла? Чи взагалі була без назви? Цікаво, що Євген Дудар називає таких «знавців» цікавим словом – «єрундити», що є похідним від «єрундований». Коріння тягнеться від російського «ерунда», тобто українського «дурниця». На нашу думку, можна й інакше коріння цього слова віднайти: «єрундит» ерудований, тільки навпаки J, тобто в прямо протилежному значенні.

Ось такий досить поширений народної (наївної, несправжньої) етимології.

Як підкреслює шановний професор Олександр Пономарів, з трьох синонімічних назв – народна етимологія, наївна етимологія, несправжня етимологія – найбільш прийнятним є перший термін, тобто народна етимологія. Хоча, як застерігає науковець, далеко не зажди ненаукові пояснення походження належать народові. Наприклад, у XVIII ст. академік В.К. Тредіаковський пояснював, що слово Британія походить від слова брат, тобто країна мала б називатися Братанія. Звісно, перед нами яскравий приклад несправжньої етимології, хоча належить «перу» вченого.

Пан Пономарів також наголошує, що на відміну від наукової етимології, народна етимологія (наївна етимологія, несправжня етимологія) не відновлює втрачених наукових зв’язків, а намагається пояснити походження слова на основі сучасного стану мови. Про що мова? Зараз зупинимося на цьому детальніше.

Яскравим прикладом словотворчих асоціацій на підставі народної етимології є так звані «короткі етимологічні словники», поширені в газетах і часописах. Зазвичай так звана стаття в цьому словнику будується за принципом: слово – стилістична ремарка – тлумачення. Звернемося до прикладів з таких «словників»:

 

№	Слово	Народна етимологія	Наукова етимологія
1.	Автограф	Водій з благородної сім’ї	Підпис на пам’ять, поставлений власноруч
2.	Жовтяниця	Штучна блондинка	Хвороба, основні симптоми якої – пожовтіння шкіри та слизових оболонок
3.	Нудист	Доповідач, який говорить досить монотонно	Прихильник культу голого тіла
4.	Примірник	Манекен (на нього ж приміряють)	Калька від слова латинського походження екземпляр
5.	Пройдисвіт	Турист, який ходить світом	Шахрай

 

Дуже часто народна етимологія використовується як сильний стилістичний засіб для надання тексту гумористичного чи іронічного забарвлення.

Звернемося до гумористичного пояснення назви рослини.

Народна (наївна) етимологія рослини азалії

Та найбільше назв дали азалії люди: дряпоштан, дурманиця, дурзілля, дурнопах тощо. І кожне з цих найменувань має практичну основу… Здається, не довго й гралися, але коли верталися в село, в багатьох на нових штанцях з’явилися дірочки (від того, очевидно, азалію й назвали влучним прізвиськом – дряпоштан). Та не це було найбільшою бідою: ще дорогою в багатьох запаморочилися голови, нудило, у декого „зайвим” виявився сніданок (Приклад взято з газети «Столиця». – 2003. – № 31).

Розглянемо інший приклад народної (наївної) етимології.

Народна етимологія (наївна етимологія, несправжня етимологія) райцентру Козелець

«Навесні береги річки Остер вкриваються суцільним килимом жовтих квітів – козельців. Кажуть, звідси й назва районного центру – Козелець. Чи, можливо, від козячого лісу, що звався в давнину „козелес”, бо там водилося багато диких кіз. На гербі, датованому 1663 роком, зображено срібного козла із золотим хрестом на спині. Цікаво, що 1656 року Богдан Хмельницький дарував Козельцю магдебурзьке право. А з 1669 року містечко стало центром Київського полку, де жили полковник і козацька старшина…» (Приклад взято з газети «Столиця». – 2003. – № 46).

І насамкінець наведу один з прикладів народного походження власних назв. Так, у нашому селі більшість корінних родів мають окрім своїх прізвищ ще й прізвиська. Інакше кажучи, так їх називають по-вуличному.

Так-от, великий рід Товбів проживає в селі. Чия донька чи невістка? Товбина. А звідки така дивна назва? Виявляється, хтось із пра-пра-пра… не вимовляв слова «торба», а виходило в нього «товба». Ось тобі й причепилося це слово на віки. А чи так це було, чи також це приклад народної етимології?.. Питання риторичне.

Тож на цій оптимістичній ноті й завершимо нашу розмову про таке мовне поняття, як народна етимологія (наївна етимологія, несправжня етимологія).

P.S. Визначення народної етимології та частина прикладів узяті з такого джерела: Пономарів О.Д. Стилістика української мови : Підручник. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2000. – 248 с.