І обидва зайці кинулися в різні боки

Знову звернімося до народної мудрості (так, прислів’я про книги ми же розглядали ТУТ). Згадаймо цього разу таке прислів’я: «За двома зайцями поженешся – жодного не впіймаєш». Які думки у вас виникли, коли ви його прочитали?

І де тут відокремлена прикладка?

Сьогодні розглянемо ще одну тему з синтаксису, присвячену простому реченню. Відокремлена прикладка – це один із способів ускладнення простого речення. Нагадаємо, що прикладка – це особливий вид означення, яке виражене іменником та узгоджується з пояснювальним словом лише у відмінку.

Дорогі друзі! Детальне вивчення основ синтаксису триває. Сьогодні у нас мова про відокремлені означення, приклади. На особливу увагу заслуговують також приклади таких означень та коментарі до них.

І всі ми однорідні… Чи не так?

Сьогодні маємо справу з простим реченням. Щоправда, не все дуже просто. Однорідні члени речення зазвичай ускладнюють просте речення, тобто це один із способів ускладнення простого речення. Звернімося до характерних ознак однорідних членів речення.

Складнопідрядні речення? Це не так складно!

Наша розмова про складне речення триває. Сьогодні приділимо увагу такому його різновиду, як сполучникове складнопідрядне речення. Спочатку розглянемо основні характеристики складнопідрядного речення, а далі перейдемо до аналізу його видів на власноруч дібраних та самостійно складених прикладах. Розпочнімо з визначення.

Складнопідрядному реченню властиві дві й більше граматично залежні одна від одної предикативні частини (інша назва – простих речення), одна з яких – головна, всі інші – підрядні, тобто залежні від головної.

Складносурядні речення такі ж незалежні

Сьогодні в нас розмова про складносурядні  речення. Вони відрізняються своєю багатокомпонентністю, самостійністю й незалежністю. Розпочнімо детальний розгляд з визначення.

Складносурядне речення – це складне речення, до складу якого входить два чи більше простих, рівноправних, незалежних одне від одного речень, які з’єднуються сполучниками сурядності та інтонацією.

Напр.: Сніжинки падали, і запорошені стежки були розквітчані слідами численних людських ніг (М. Драй-Хмара).

Коментар. Це складносурядне речення з двома предикативними частинами, які з’єднані за допомогою сурядного єднального сполучника і.

Складне речення як соняшник: багато насінинок, і всі – в певній послідовності

З метою грамотного й стилістично правильного висловлення думки необхідно опанувати основи синтаксису та пунктуації.

У пересічного читача постане логічне запитання: «Навіщо занурюватися так глибоко – аж до синтаксису, зокрема такого його підрозділу, як синтаксис складного речення?».

Спробуймо переконливо сформулювати відповідь: складне речення, по-перше, дає можливість висловити завершену думку; по-друге, має бути не занадто складним і не настільки закрученим, що суть його практично втрачається; по-третє, прозорість складного речення сприяє його правильному пунктуаційному оформленню.

А зараз у нас мова про речення та види речень

Про речення як основну одиницю синтаксису написано багато, проте спробуємо розставити власні крапки над І в цій темі. Спочатку розглянемо визначення речення та його основні ознаки, а потім приділимо увагу видам речень, які виділяються на підставі різних класифікаційних критеріїв.

Звернімося зараз до кількох визначень речення.

Речення – це мінімальна комунікативна одиниця мови, граматично оформлена та інтонаційно завершена, в якій формується та виражається відносно самостійна думка.

Двічі про одне й теж?

Як показує практика, тавтологія, її приклади не завжди є вадою тексту (про це дивись попередній матеріал ТУТ). Так, у художньому та публіцистичному стилях тавтологія  – це стилістична фігура, спрямована на посилення явища чи ознаки, а також на створення комічного ефекту. Звернімося до визначень.

Тавтологія (за О. Пономаревим) – поєднання однокореневих слів для посилення експресивних відтінків позначуваних ними понять, як-от: волити волю, з давніх-давен, з діда-прадіда, тьма-тьменна.

Все про вади тексту

Дорогі моволюби! Розпочнімо з вислову відомої філологині Ірини Фаріон: «Слова – це валюта, а пуста мова не варт доброго слова». «До чого тут пуста мова?» – подумаєш ти, шановний читачу, й матимеш рацію.

Сьогодні у нас мова про тавтологію як ваду тексту. Спочатку відповімо на запитання: «Що таке тавтологія?». Є кілька визначень цього мовного явища. Тож звернімося до них.

Тавтологія (за І. Фаріон) – це повторення вже сказаного, але інакше, тобто в іншій формі, без називання чогось нового, як-от: глухий тупик, меморіальна пам’ятка, пам’ятний сувенір.