Прислів’я “Бачили очі, що купували…”

Українські прислів’я – це й мудрість, і краса, і, можливо, така собі простакуватість чи грубуватість. Інакше кажучи, народ говорить прямо в лоба, без всіляких там завуалювань. Ось як у прислів’ї: “Бачили очі, що купували, їжте, хоч повилазьте”. Добре, якщо це стосується мандаринів чи, наприклад, огірків, гірше, якщо йдеться про серйозні рішення в нашому житті.

Розгляньмо значення прислів’я Бачили очі, що купували, їжте ж, хоч повилазьте. Одна з версій походження прислів’я викладена в творі Григорія Квітки-Основ’яненка «Пархімове снідання». Пропонуємо власний переказ уривка про Пархімове снідання.

Переказ уривка про “Пархімове снідання”

…Пархім з грошима в кишені прогулюється ярмарком й прицінюється, щоб йому купити. Його думки спочатку крутяться навколо добротної свити та нових чобіт, проте врешті-решт Пархім вирішує накупити бачено-небачено всілякої смакоти й добряче наїстися. Та проблема в тому, що на його три шаги «урагові люди потрошку дають», а «що йому з одного або трьох: йому давай усе, багато наклади йому, так, так!»

Тож з таким своїм підходом як не прицінявся Пархім, а залишався голодним: «Вже він і гречаники, і горохв’яники, і млинці, і буханці, і пиріжки торгував, кидався і на мочені кислиці, і на калені горіхи, і на медяники…» І тут в око Пархіму впала жінка, яка продавала якісь чудернацькі корінці. Чому чудернацькі? Кожен, хто проходив повз неї, зупинявся й купував потроху того добра. Загорілися в Пархіма очі, бо корінців залишилося в жінки не так уже й багато. Вдало сторгувався він з жінкою, і… чоловіковим радощам не було меж: «А Пархім так зрадів, що нічого не бачить і не чує. Видимо-невидимо накупив ласощів… Забира у полу – не влізе, позаписував за пазуху і вже останні насилу зібгав та у жмені забрав, а сам усе приговорює:

– Не кидай, Пархіме, нічого; не зоставляй, забирай усе: ти за ласощі гроші платив…»

Здається, що Пархімова заповітна мрія здійснилася і ось-ось він натішиться придбаними ласощами вдосталь. Проте не так сталося, як гадалося. Та не забігаймо наперед, поспостерігаймо за Пархімом ще трохи. А наш герой вибрав собі зручненьке місце на горбочку, обклався своїм скарбом, навіть рукава засукав та й каже сам до себе:

«– Ось тепер, Пархіме Уласовичу, поснідаєш собі добре! Їж уволю, ніхто тобі не поміша… Усе до останнього поїм, та так обрепаюсь, що, може, через силу і додому дійду…

Та з сим словом схопив корінець, та – кусь!.. Жує сердега!.. Тут жує, а тут у ніс так і шпига, і сльози з очей так і біжать… Жує, жує і не проковтне…»

І що ви думаєте, на цьому Пархім зупинився? Зовсім ні. Він знову й знову приступав до свого довгоочікуваного добра, починав їсти й по три, й по чотири корінці разом, але ні жувати, ні ковтати вже не міг.

Мабуть, ви вже здогадалися, шановні читачі, в чому ж була причина такого Пархімового снідання. Так, справді, це був хрін. А його, як відомо, так просто не з’їси.

Проте настирності нашого героя можна позаздрити, а його стану – лише поспівчувати: «Лихо нашому Пархімові!.. Вже аж не зміг сидіти, приліг і за живіт береться… Відпочине-відпочине та вп’ять за хрін, і чуб йому мокрий, і пику аж роздуло, губи порепались, а він силкується їсти…»

Ось у такому жалюгідному стані Пархім видає вислів, з якого ми й почали нашу розмову: «Бачили, очі, що купували, їжте ж!..» Г. Квітка-Основ’яненко як автор додає наприкінці від себе: «От з такого-то Пархімового снідання пішла меж людей і приговорка».

Звісно, що ця історія не є науковим поясненням прислів’я Бачили очі, що купували, їжте ж, хоч повилазьте. Проте завдяки «Пархімовому сніданню» ми глибше й повніше розуміємо значення цього прислів’я. Спробуймо його інтерпретувати на свій лад.

Власний погляд на значення прислів’я

Дуже часто нам, людям, потрібно побачити на власні очі, перш ніж ми повіримо. Згадаймо хоча б біблійного Хому, який стверджував: «Коли на руках Його (Ісуса Христа – Л.П.) знаку відцвяшного я не побачу, і пальця свого не вкладу до відцвяшної рани, і своєї руки не вкладу до боку Його, не ввірую! (Євангеліє від Івана 20:225). Недаремно Хому прозвали невіруючим.

І цей метод – краще раз побачити, ніж сім разів почути – здається нам найкращим. Проте, як ми переконалися на прикладі Пархіма, навіть бачити – це не запорука успіху в якійсь справі. Навіть дивлячись на те, що, наприклад, купуєш, можна припуститися помилки: купила якось картоплі, а вона така була чорна й погана всередині, що обрізати було нічого й довелося її просто викинути. Звісно, образливо, бо витрачені й гроші, й час, і десь потрібно було терміново взяти інакшу, хорошу. Що ж, бачили очі, що купували…

Добре, якщо це виявився просто кілограм чи два картоплі. Гірше, якщо ми настільки ж настирно й заповзято добиваємося того, що нам на шкоду. І хоч всілякі обставини стають на заваді, викликають потоки сліз, але ми вперто продираємося крізь терни…, але не до зірок, а врешті-решт опиняємося з надуманим нами «щастячком» та розколеними ночвами. Тож будьмо обачними, щоб не довелося нам в кінці сказати, як нашому герою: Бачили очі, що купували, їжте ж, хоч повилазьте.

Хоча, відверто кажучи, дійшовши до омріяної «перемоги», ми зазвичай звинувачуємо всіх і все, та лише не себе. Визнати свою провину дуже навіть непросто.

А зараз перейдімо до розгляду прислів’їв, які можна вважати синонімами.

Синоніми до прислів’я Бачили очі, що купували…

1. Не микайся, Грицю, на дурницю, бо дурниця боком вилізе.
2. Спершу треба розсудити, а тоді робити.
3. Сім раз одмір, а раз відріж (Варіант: Тричі відміряй, а раз відріж).
4. Не спитавши броду, не лізь у воду (Варіанти: Не розгледівши броду, не лізь у воду. Не знаючи броду, не лізь у воду).

Отже, дорогі друзі, пам’ятаймо, що наші очі (в педагогіці – наочний метод) не є найкращим чи найідеальнішим, про що стверджує обране нами прислів’я: Бачили очі, що купували, їжте ж, хоч повилазьте. Хоч трішки й нечемно, але правдиво, бо перевірено не одним поколінням українців :).