09.03.2014

Тарас Шевченко: цікаві факти з… мого життя

Від Ludmyla

Тарас Шевченко: цікаві факти з… мого життя

Тарас Шевченко

Вітаю з Днем народження Тараса Шевченка!

Сьогодні, 9 березня 2014 року виповнилося 200 років від дня народження людини, ім’я якої відоме кожному українцю, поета Тараса Шевченка. Довкола цього імені сьогодні достатньо й правдивих свідчень, і всіляких вигадок.

Хочу поділитися власними роздумами щодо місця Тараса Шевченка в моєму особистому житті, тобто розповісти мою власну Шевченкіану.

Що таке Шевченкіана?

За словником української мови, шевченкіана – це зібрання, сукупність творів літератури й мистецтва, пов’язаних з життям і творчістю Т.Г. Шевченка, а також усі видання його творів.

Тарас Шевченко сьогодні: цікаві факти

Славнозвісна Вікіпедія ще 2010 року проводила тематичний тиждень, присвячений шевченківським дням, під назвою вікі-шевченкіана.

5 березня 2014 року в прес-центрі Національного радіо відбулася презентація конкурсу «Нова пісенна шевченкіана», оголошеного восени 2013 року. З величезної кількості фонограм було відібрано два десятки переможців.

Херсонською обласною бібліотекою для дітей був започаткований до нинішнього ювілею Кобзаря унікальний проект «Шевченкіана нашої родини». Мета заходу – зібрати родинні історії, пов’язані з особистістю Тараса Шевченка та його творчістю. Ви можете переглянути відзняті відео. Ідея, як на мене, дуже хороша. Щоправда, дещо пафосно, а може так і треба?

«У кожного українця свій шлях до Шевченка, своя сімейна історія, пов’язана з поетом». Тобто мова про цікаві факти про Тараса Шевченка в кожній українській сім’ї.

А яка моя сімейна історія?

Поринувши в спогади, згадала один дуже яскравий епізод з власного життя.

12-16 травня 2008 року. Санкт-Петербург. Наукова конференція «Україна в світовому культурному просторі». Окрім офіційної частини, як завжди, колеги з Пітера організували культурні заходи. Я вперше була в цьому місті, то мені все було цікаво.

Тарас Шевченко: академія художеств

Академія художеств: вигляд з Неви

Але найціннішою для мене як для українки, як з’ясувалося з часом, стала екскурсія до Санкт-Петербурзької академії художеств. Основна причина – там свого часу жив і працював Великий УкраїнецьТарас Шевченко.

Невеличка біографічна довідка

Саме тут Тарас Шевченко «посещал классы Академии художеств и вскоре сделался одним из любимых учеников-товарищей Карла Брюллова… Совершился быстрый переход с чердака мужика-маляра Ширяева в великолепную мастерскую величайшего живописца нашего века».

В Академію Тарас Григорович повернувся і після заслання. Саме того часу він здобув в Академії звання академіка з гравіювання по міді.

Лише через століття, 1964 року в Санкт-Петербурзькій академії мистецтв відкрито меморіальну кімнату Тараса Шевченка.

Меморіальна кімната Тараса Шевченка

На жаль, не видно висоти “затишної кімнати”-кам’яниці

І от ми в кімнаті Тараса Шевченка

Нас, невеличку групу науковців з України, заводять до прямокутної кімнати (як на моє не дуже професійне око близько 20 кв.м.) з неймовірною висотою (метрів зо 5 чи більше), поділеною на два «поверхи». Тобто такий собі підвісний другий поверх-спальня на півкімнати, куди ведуть з першого поверху круті й дуже вузенькі східці.

Обстановка – дуже проста, нічого особливого не впало в око. Екскурсовод наголосила, що ця меморіальна кімната не є музейною кімнатою загального доступу, оскільки бракує потрібного фінансування, зокрема й з боку української держави. Тож кімнату спеціально відкрили для нас. Що ж, неприємно чути про таку неувагу до спадщини Тараса Шевченка з боку української держави.

Та набагато сильніше враження на мене справило інше: як в такій кам’яниці чи то кам’яній в’язниці можна було жити людині?

По-перше, як можна було нормально опалити таку холоднючу кімнату в той час? А задоволення інших елементарних людських потреб?

По-друге, наскільки хотілося Тарасу Шевченку повернутися із заслання не в знайомі кам’яні стіни Академії художеств, а в рідну Україну, адже він вже стільки років не бачив рідних, милих серцю краєвидів. Я просто фізично відчула біль згорьованого серця хворої, битої-перебитої і долею, й урядом, й північними вітрами творчої особистості, душа якої рвалася ДОДОМУ.

По-третє, всю мою надумано-реальну картину підсилила «травнева» погода. Вийшовши з Академії, ми просто завмерли від несподіванки: на кам’яних сфінксах, на дахах будинків за Невою лежав… сніг (і це 14 травня!). Шалений вітер з Неви просто здував з ніг. Я в осінньому пальто й чоботях (коли клала їх в дорожню валізу в Запоріжжі, то думала, що «перегнула палку») відчувала, що вітер просто пронизує наскрізь. І поки ми з колегою – Тетяною Іванівною Конончук з Києва – дійшли до Василівського мосту й перейшли на інший бік Неви, я весь час думала про ЛЮДИНУ Тараса Шевченка: як він тут жив?

Коли в середині травня такий собачий холод, то як тут жилося йому взимку (адже не було в нього теплючого пуховика або чогось схожого), як грівся в своїй кам’яниці (тобто «маленькой уютной комнатке», як сказано в одній з російських публікацій), як в цьому дикому холоді згадував теплі українські вечори (а саме такі вони вже в цю пору в нас, в Україні). І так мені шкода стало Тараса Григоровича Шевченка. До речі, він у цій «затишній кімнатці» так і помер, не побачивши більше ніколи рідної землі.

Післяслово

Описуючи цей епізод вже майже через 6 років, я начебто знову переживаю все те заново. Тоді нас з колегами врятувало найближче кафе на іншому боці Неви, куди ми просто прожогом влетіли й замовили, звісно, гарячого чаю. Ох і насолоджувалися ми тоді цим найсмачнішим у світі напоєм (так нам тоді здалося)!

А чим рятувався Тарас Шевченко від холоду, голоду й спраги за батьківщиною і водночас Батьківщиною – рідною Україною?

Тож ці відвідини меморіальної кімнати поета в Пітері відкрили мені Тараса Шевченка як людину. І, може, багато в моєму сприйнятті його житла й життя – власні домисли, проте саме вони відкрили мені очі на людину з нелегкою долею.

У кожного своя… шевченкіана

А щодо творчості – це, мабуть, вже має бути інший опус. Хоча насамкінець хочеться згадати відомі кожному, проте такі глибокі поетичні рядки: «У кожного своя доля і свій шлях широкий».

Справді, яким шляхом іду я? Яким шляхом – наша країна? І яка на нас очікує доля: мене як українки й нашої рідної країни – України?

Ось так на твій суд, шановний читачу, виношу власні думки про Тараса Шевченка, цікаві факти чи, швидше, роздуми довкола нього як ЛЮДИНИ. Це штрих до моєї власної чи то вже сімейної (буде що розповісти дітям) шевченкіани. А яка вона в тебе? Хто для тебе Шевченко – ікона чи жива людина?