Запозичення із слов’янських та неслов’янських мов

В лексичному складі кожної мови певне місце посідає лексика, запозичена з інших мов. Звернемо увагу, що запозичення є скрізь, оскільки жоден народ не живе відокремлено від інших народів.

Запозичення полягає в засвоюванні слів з інших мов, що є одним з шляхів збагачення лексичного складу.

Тож перейдемо до розгляду різновидів запозичень. За ступенем адаптації розрізняють такі запозичення:

1) засвоєння – слова, що вже повністю лексично й граматично пристосувалися до української мови: дріт – дроту; колір – кольору (чергування приголосних), пальто – пальта, в пальті (відмінюється).

2) власне запозичення – слова, у яких процес фонетичного та граматичного пристосування ще не завершився: бюро, журі, ательє (фр.), джентльмен, траулер (англ.), бухгалтер, ландшафт (нім.). Такі слова мають невластиві укр. мові сполучення звуків, форми.

3) словотвірні запозичення – використання іншомовних морфем: побутовизм, сінаж, архімудрий, контрзахід, авіапереліт, склографія, геополітика, телебачення,

4) семантичні запозичення (запозичення значень) – поява в українському слові або вислові нового значення, яке має його іншомовний відповідник. Наприклад, політичні поняття правий, лівий запозичено з французької мови. Чому? В часи французької буржуазної революції в Конвенті помірковані жирондисти сиділи праворуч, а прихильники радикальних дій монтаньяри – ліворуч.

5) кальки – слова, в яких копіюється структура іншомовного слова засобами рідної мови (поморфемний переклад слів): багатозначність – гр. polisemiа, півострів — нім. Нalbinsel; з рос. прораб, судьбоносный, ледокол, луноход скальковано українські виконроб, доленосний, криголам, місяцехід. Вислів медовий місяць є калькою з французької.

Запозичення із слов’янських мов. Старослов’янізми. Ознаки старослов’янізмів

З прийняттям християнства в Україну-Русь прийшла тодішня болгарська мова. Таким чином, старослов’янська мова сформувалася в IX ст. на основі македонського діалекту староболгарської мови.

На українську мову старослов’янська суттєво не вплинула: нею користувалося тільки духовенство та ще аристократична верхівка, а простий люд розмовляв і творив своєю мовою.

Старослов’янізми – слова, що прийшли зі старослов’янської мови й мають свої характерні ознаки:

1) сполучення -ра-,-ла-, -ре-, , -ле-, що відповідають східнослов’янським -оро-, -оло-, -ере-: враг (ворог), град (город), храм (хороми), прах (порох), древо (дерево), глас (голос), злато (золото), шлем (шолом);

2) сполучення ра на початку слова: раб (робота);

3) звукосполучення жд на місці колишнього д: вождь – водій, нужда, страждати;

4) початковий є, ю: єдиний (один), юнак, юродивий;

5) префікси воз-, вос-, пре-, пред-, со-: возвеличити, воздвигнути, предтеча, соратник; компонент благо- в утвореннях типу благовісний, благодатний, благословенний та ін.

6) іменникові суфікси -знь, -тель, -ство, -чия: приязнь, учитель, багатство, гординя.

Деякі старослов’янські слова увійшли в українську мову як нейтральні, вони поширені в усіх чи майже в усіх її функціональних стилях: область, плащ, єдиний, гласність, глава, вождь.

Проте таких слів небагато, особливо в порівнянні української мови з російською, на яку старослов’янська мова справила значно більший вплив. Пор.: владеть — володіти, враг — ворог, главньгй — головний, плен — полон, храбрьій — хоробрий, здраво-охранение — охорона здоров’я, Млечньш Путь — Чумацький Шлях тощо.

Здебільшого старослов’янізми використовуються в українській мові з певною стилістичною настановою – для надання мовленню урочистого, патетичного звучання або для створення гумористичних, сатиричних, іронічних ефектів. Порівняймо два приклади: “Благословенна в болях ран Степів широчина бездонна, Що, як зелений океан, Тече круг білого Херсона, Що свій дівочий гнучий стан До дніпрового тулить лона» (М. Рильський).

З російської мови в українську ввійшли слова, що відображають різні поняття з галузі адміністративного, військового, економічного життя, з галузі політики, науки й техніки: чиновник, піхота, завод, рудник, указ, декабрист, кадет, ударник, чекіст, болт, затвор тощо.

Досить поширене було калькування російських слів: вантажообіг (грузооборот), гучномовець (гром-; коговоритель), виконком (исполком), держплан (госплан), радіомовлення (радиовещание), зокрема калькування семантичне: мережа — «риболовне знаряддя; сукупність шляхів, закладів тощо», навантаження — «робота, зайнятість; доручення, пов’язане з громадською роботою», де другі значення з’явилися під впливом наявності їх у російських словах сеть і нагрузка.

Є в українській мові запозичення з білоруської мови (дьоготь, бадьорий), з польської (ґудзик, стодола, ковадло, повидло, тлумачити),

з чеської (брама, влада),

зі словацької (в основному на рівні говірок Закарпаття),

менше з південнослов’янських мов.

Українська мова не лише запозичає з інших слов’янських, а й сама є джерелом поповнення їхнього лексичного складу. До російської мови в різні періоди її історії увійшли такі українізми: булава, бунчук, рада, сопилка, веснянка, косовица, стерня, делянка, доярка, пятисотенница, гречка, держава, хата, хутор. У білоруській мові помітний український вплив на термінологічну лексику, зокрема мовознавчу (дзеяслоу, займеннік, узгадненне, чаргаванне й под.), що являє собою кальки відповідних українських термінів. Чимало запозичень з української мови в польській: баламут, атаман, розлука, садиба, череда.

Запозичення з неслов’янських мов

У запозиченнях з неслов’янських мов виділяються передусім (вони найдавніші) грецизми, латинізми, тюркізми, старогерманізми.

Серед грецизмів є засвоєні ще давньоруською мовою в дохристиянську добу внаслідок безпосередніх торговельно-економічних зв’язків Київської Русі з Грецією та її колоніями в Причорномор’ї й Надазов’ї:

корабель, парус, левада, лиман, палата, вано, кипарис, м’ята, огірок, кит, крокодил, єхидна тощо.

З пийняттям християнства на Русі з’являються слова на взірець: ангел, апостол, Біблія, ікона, кадило, монастир, особові імена Андрій (мужній), Василь (царський), Галина (тиша), Ірина (мир), Олександр (захисник людей) та ін.

Пізніше засвоюється здебільшого писемним шляхом лексика на позначення понять з галузі науки, техніки, культури, мистецтва, спорту: граматика, логіка, філологія, філософія, автомат, планета, бібліотека, драма, мелодія, театр, також грецькі морфеми (ізо-, агро-, мікро-, макро-, -філ, -фоб і под).

Важливу роль у розвитку культури народів Європи відігравала латинська мова. Латинські слова стали проникати в українську мову в X–XI ст., та основна маса приходить в XV—XVI ст., коли її викладали в школах. Ще більше посилився латинський уплив із захопленням українських земель Польщею, де латина була літературною мовою до XVII ст. Тож латинізми теж посідають значне місце в українській лексиці: алібі, агрегат, імперія, статут, коефіцієнт, калорія, дисципліна, аудиторія, абітурієнт, власні особові імена Валентина, Валерій, Віктор, Віталій, Наталя, Сергій (котрі, як і давньоєврейські за походженням Веніамін, Ганна, Іван, Данило, Михайло, Мусій, прийшли через грецьке посередництво).

Здавна запозичалися в нашу мову тюркізми. Більшість із тих народів, з якими наші предки в давнину вели боротьбу, торгували й просто контактували, – авари, хозари, печеніги, половці, татари, – тюркомовні. Особливо багато з’явилося тюркізмів у XII–XVII ст. в зв’язку з посиленням торговельних, господарських та військових контактів східних слов’ян із тюркомовним світом.

До тюркізмів, засвоєння яких відбувалося в основному усним шляхом, належать аркан, аршин, байрак, гарбуз, товар, сарай, барабан, сазан, козак, балик, кабан, чабан, Саксагань, Самара, ярлик, борсук, табун, тапчан, Кагарлик, Токмак, Курган.

Старогерманізми з’явилися внаслідок зв’язків із германонорманськими племенами: витязь, князь, майстер, осел, власні імена Гліб, Ігор, Олег, Ольга, Оскольд.

Запозичення із західноєвропейських мов

          Переважна більшість запозичень із німецької мови припадає на XVI–XVIII ст., чому сприяло переселення євреїв із Німеччини в Україну. Помітну роль у цьому відігравало також запровадження Магдебурзького права в українських містах. Потім посередником у запозиченні німецьких слів стала російська мова.

З німецької: варта, верстат, ґрунт, крам, ланцюг, фарба, цегла, крейда, шахта, штольня, бакенбарди, бутерброд, ландшафт, гросмейстер, гантелі, цейтнот, штиль, штаб,вексель, банк, маркер, гастролі, флейта.

Французькі слова проникають в українську мову, починаючи з XVIII ст. не тільки через польську, пізніше – російську мови, а й завдяки українським студентам, що вчилися або мандрувалив ті часи по всій Європі. А в другій половині XVIII–XIX ст. цьому сприяло поширення політичних ідей, мистецтва, культури, батьківщиною яких була Франція.

З французької: ансамбль, компанія, міністр, презентувати, асамблея, аташе, бюро, демарш, комюніке, режим, шантаж, шеф, актор, інженер, квартира, альбом, амплуа, суфлер, сюжет, аванс, акціонер, монтаж, вестибюль, оранжерея, флакон, вуаль, десерт, делікатес, гравюра, капюшон.

Запозичення з англійської мови починаються в XIX ст. Особливо активний цей процес в XX ст. та і в наш час, коли англійська мова стала не тільки мовою міжнародного спілкування, а й основним засобом здобуття наукової та іншої інформації.

З англійської: мітинг, лідер, комп’ютер, волейбол, бокс, теніс, матч, бульдозер, грейдер, ескалатор, комбайн, конвеєр, дрейф, шквал, менеджер, спонсор, біфштекс, нокаут, тренер, клуб, комфорт, кекс, трамвай, тролейбус.

Запозичення з італійської мови беруть початок у XVII–XVIII ст. і стосуються переважно музики.

З італійської: акорд, алеґро, віолончель, композитор, піаніно, соната, тенор, арія, віолончель.

Незначна кількість запозичених з італійської мови слів, які належать до фінансово-економічної та архітектурно-будівничої лексики: брутто, нетто, валюта, каса, інкасатор, фірма; бароко, арка, цоколь, фонтан, мозаїка.

З інших західноєвропейських мов –

з голландської (бакен, кіль, лоцман, трап, трос),

з іспанської (карамель, москіти),

з португальської (каста кобра),

з норвезької (сага),

з ісландської (гейзер) тощо.

Отже, українська мова багата на запозичення, зокрема на їх різні види. На особливу увагу заслуговують кальки як вид запозичень за ступенем адаптації, які частіше вживаються в негативному, ніж в позитивному значенні.