І знову про майдан

Сьогодні неможливо мовчати. І кожен говорить про наболіле. І я, виявляється, не виняток. Так-от, продовжимо вчорашню лінгвістично-історично-медійну тему Майдану як семантичного неологізму 2014 року (вчорашній матеріал можна прочитати ТУТ).

Лише сьогодні протягом дня неологізм майдан кілька разів міняв свої семантичні відтінки. Ось малесенька хроніка.

Ранок. Радіо Свобода: Спокійний ранок на майдані 22 лютого. Спокій порівняно з бойовими діями 18-19 лютого – це вже ДОСЯГНЕННЯ.

День. Радіо Свобода: Люди під Верховною Радою радіють перемозі… Перемозі чиїй? Українського народу, який боровся за зміни на краще.

Вечір. Ейфорія охопила українців, які просто наповнили й переповнили (хочеться сказати «запрудили») Майдан Незалежності. Ось тут я недаремно вжила цей топонім, справді Майдан Незалежності – центральну площу столиці України.

Тож саме вечором Майдан як семантичний неологізм 2014 на екранах наших телевізорів чи в моніторах комп’ютерів набув таких яскравих кольорів (в прямому значенні, ні краплі іронії), яких ми, споживачі мас-медійної інформації, вже давно не спостерігали в репортажах звідти. Після страхітливих картинок диму, вогню, стрілянини, тобто справжніх бойових дій та десятків смертей, тисячі усміхнених і радісних облич – здається, це зовсім вже не той Майдан. І таки не той. Перейдемо до визначень.

Сьогодні, 22 лютого 2014 року, Майдан Незалежності –

це десятки тисяч облич, переповнених радості й відчуття перемоги;

це керований кількатисячний натовп, який на очах утворює живий коридор для медиків;

це сльози радості на згорьованих, проте усміхнених обличчях у родичів і друзів полеглих;

це пульсуючий центр новинного життя Європи й світу, за яким пильно спостерігають;

цей справді МАЙДАН – яскравий семантичний неологізм 2014.

Та зараз вже майже опівночі. Визначальний день історії України закінчився. А що буде завтра?

…Емоції вщухнуть, новини стануть несвіжими, тобто зовсім не новинами, а життя триватиме. І найактуальнішим для всіх українців, незалежно від особистих, можливо навіть протилежних, поглядів і переконань, соціальних статусів і уподобань, буде питання номер один – А ЩО ДАЛІ? Перекладемо на мову лінгвістики.

Мовознавці, які працюють над стилістикою, зокрема й сучасних ЗМІ, говорять про те, що жодна держава не може жити без ідеологем.

Ідеологема – це наперед задана ідея, яка закріплюється в масовій свідомості за допомогою певних мовних засобів як вербальний стереотип. Інакше кажучи, це ідея, яка довкола якої об’єднується народ чи яку нав’язують народу, і яка вказує вектор руху.

Так-от, серед таких ідеологем базовою для кожної держави є модель чи образ майбутнього. І яка це буде модель і з боку кого вона ініціюватиметься – це питання поки відкрите.

Тож на сьогодні достатньо. Можна ставити крапку. А завтра – завтра саме за себе потурбується: і про основну ідеологему як напрям розвитку українського суспільства, і про майдан як неологізм 2014 та його семантичні відтінки, і… про кожного з нас.