Українська мова як цнотлива дівчина: чиста, ніжна, красива

Ця стаття про українську мову написана для американських українців і видана англійською мовою в скороченому варіанті, бо деякі слова неможливо було перекласти. Тож пропоную вашій увазі, шановні читачі.

Знайомство з іншою мовою – це як знайомство з новою людиною. Одразу постає питання: чим ця мова особлива, чим привабить мене – іншомовного гостя?

Ось і тобі, шановний читачу, я пропоную познайомитися з українською мовою – мовою ніжною, чемною, красивою та багатою.

Свою рідну українську мову я порівнюю з цнотливою дівчиною – дівчиною душевно чистою, невинною. Як відомо, з давніх-давен в українців відома традиція – дівчата одягають на голови віночки з білих квітів калини як символ чистоти й незайманості. А от червоними кетягами калини прикрашають весільний коровай, що є дивовижним витвором ручної роботи.

Так, справді, кожен українець скаже: «Без верби й калини немає України», тобто калина є водночас і символом України. Та мова в нас зараз не про Україну загалом, а про українську мову.

Під ніжністю української мови я розумію перш за все мелодійність, милозвучність, тобто приємність для слуху.

Ця риса української мови визнана світом: в 1934 році в Парижі проходив Конкурс краси мов світу. За критерієм краси українська мова посіла третє місце після французької та перської, а от за мелодійністю – друге, уступивши першість італійській мові – мові музики.

Щоправда, одні знавці говорять, що цей конкурс – то вигадка, інші запевняють, що чистісінька правда. Я вважаю, що це може бути абсолютною правдою, адже безперечним є факт милозвучності української мови. Чим можна довести? Розпочнемо з того, що українській мові не характерний збіг кількох приголосних, а звуки в мовленнєвому потоці вишиковуються так, щоб вони були розбірливі для читача та їх було легко вимовляти.

Наприклад, привітав із святом (а не привітав з святом), прийшов зі школи (а не прийшов з школи), сталося в Україні (а не сталося у Україні).

Яскравим прикладом милозвучності є вірш Тараса Шевченка:

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчата,

А матері вечерять ждуть.

За рахунок чого ці рядки такі милозвучні? Розкриваю таємницю цієї поезії: приголосні звуки, що йдуть один за одним, дуже різні за своїми характеристиками й зовсім немає схожих чи однакових звуків, які б стояли поруч.

А ще ніжність і красу української мови не можу не проілюструвати на прикладі зменшено-пестливих форм, яких в українській мові безліч. Скажіть, в якій мові можна звернутися так ніжно й ласкаво до рідної доньки: дорога моя доню, донечко, сонечко, ластівочко? Вже не кажучи про те, що так само ласкаво можна передати й ознаку: мій малесенький, манюсінький, мацюпусінький / рідненький, ріднесенький, ріднюсінький синочку. А як дивовижно й природно можна звернутися до своїх дітей, утворивши зменшено-пестливі форми від їхніх імен – Степанку, Степанчику, Степусику чи Тимку, Тимішку, Тимішику. Дівчачі імена не менш ніжні – Тетянко, Тетяночко чи Олечко, Оленько. І так можна утворити зменшено-пестливу форму практично від будь-якого імені – власне українського чи запозиченого.

На мою думку, шановний читачу, близькою до мови чистої є мова чемна. А чемною зазвичай називають людину ввічливу, культурну. І хоч в українській мові досить багато розмовної лексики (наприклад, бурмило, зажера, писака, бідолаха, здоров’яга) і навіть просторічної (наприклад, ляпати, патякати, босяцюга, п’янюга, дурепа), проте немає грубої лайки, зокрема вульгарних слів, яких повнісінько в російській мові. Чи знаєте ви, наприклад, які найобразливіші слова були в українських козаків (мужніх чоловіків, котрі захищали українські землі від нападів завойовників)? Найбрутальнішими, виявляється, були три слова: чорт, собака й свиня. Тож можна сміливо говорити про природну чистоту й чемність української мови. А зараз лінгвістичний анекдот, в основі якого лежить традиція найменування людей назвами тварин.

Анекдот: У крамниці

Прийшов якось до крамниці панок. Купив, що треба, а портфеля забув на прилавку. Крамар знав цього панка, лише забув його прізвище – пам’ятає лише, що походить воно від якоїсь тварини. Ось він біжить і кричить:

• Пане Цап, підождіть!

А той іде собі й не звертає жодної уваги на крик.

• Цап! Цап! Цап! – знову надривається крамар.
• Я не Цап, я Баран! – повертається покупець.
• Та я знаю, що пан – скотина, та лишень забув, яка саме.

Коментар. В українській мові слова баран, козел, свиня, теля, скотина належать до стилістично зниженої лексики. Найбільш образливим, як на наш погляд, є саме слово скотина.

І ще кілька слів про багатство нашої української мови. Яскравим свідченням цього багатства є наявність в українській значних синонімічних рядів, коли одне й те ж поняття позначається кількома словами. Наприклад, до дієслова «іти» словник подає 30 синонімів (прямувати, мандрувати, тупцювати, крокувати, марширувати…), до іменника «майно» – 17 (добро, пожиток, статки, збіжжя, скарб…), до прикметника «наполегливий» – також 17 (настійливий, настирливий, завзятий, напористий, невідступний…).

Про багатство мови свідчить також величезні словотворчі можливості дієслів, які за допомогою префіксів змінюють своє значення, наприклад: писати – написав листа, переписав завдання, дописав до кінця, вписав слова в бланк, описав майно… І цей ряд можна продовжити далі. Таку ж «операцію» можна зробити практично з кожним українським дієсловом.

Насамкінець ще один мовний анекдот, в основі якого лежить багатозначність слова «можна» й особливий ментальний характер українців:

Анекдот: У кав’ярні

• Офіціанте! Можна мені кави?
• А Бог тебе знає, можна тобі кави чи ні.

Коментар. Клієнт звернувся до офіціанта з проханням зробити йому кави, але це прохання не було належним чином сформульоване, а швидше нагадувало запитання до лікаря, чи можна пити каву, тобто чи не зашкодить вона, наприклад, шлунку. А офіціант зі здоровим українським гумором вирішив буквально потрактувати питання клієнта й чесно відповів, що не знає, чи дозволяє йому здоров’я пити каву, чи ні. Ось вам і порозумілися :).

Тож я маю надію, чи радше віру, що переконала тебе, шановний читачу, в тому, що українська мова – чиста й ніжна, чемна, красива й багата.