Діалектизми Прикарпаття: приклади
Кілька років тому я гостювала в своєї університетської колежанки (говорячи діалектом львів’ян) на Прикарпатті в Надвірнянському районі Івано-Франківської області. З огляду на моє походження (родом я з Київщини) та професійне уподобання (український філолог за першою освітою та автор МОВОЛЮБАМ :)) мене дуже зацікавила тамтешнє місцеве мовлення. І хоч моя колежанка також український філолог, проте говорила вона зі мною інакше, ніж зі своїми родичами. Звісно, це в будь-якому випадку була українська мова, АЛЕ… в розмові зі мною діалектизми вживалися мінімально, а в розмові з рідними – під зав’язку :). Я одразу ж знайшла кілька аркушів учнівського зошита й почала записувати. І ось днями після кількарічного “відлежування” ці записи потрапили мені до рук, чому я дуже зраділа.
Тож хочу поділитися з вами, шановні читачі, зібраним вузликом діалектизмів Прикарпаття та прикладів їх вживання.
Розпочнемо з найближчих для кожного з нас – рідні.
Родичі
Вуйко – дядько по матері (рідний чи двоюрідний материн брат);
– будь-який чужий чоловік;
вуйна – дружина вуйка, тобто дядька по матері;
стрий – дядько по батьку (рідний чи двоюрідний батьків брат);
стрийна – дружина стрия;
тета – сестра батька чи матері (не має значення, це рідна сестра чи двоюрідна);
нанашка – хрещена мати;
нанашко – хрещений батько.
Одяг
Гуртка – куртка;
камізелька – жилетка;
мешти – черевики (як жіночі, так і чоловічі);
сведер – светр;
шматє – одяг.
Їжа
Гишкє – дуже жирний холодець;
квасне молоко – кисле молоко (у нас на Київщині це називається кисляк, проте на Прикарпатті слово “кисляк” не вживане, тож і не відоме).
Інші іменники
Борозди – невеликі рівчаки на городі.
На Прикарпатті городи поорані такими бороздами для того, щоб вода збігала, якої в цих краях випадає аж занадто багато.
Бук – лозина.
А це вже має прямий стосунок до дітей, на яких сваряться мами та погрожують, що як візьмуть до рук бука, то дитина надовго запам’ятає мамину науку.
Вітряк – вентилятор.
Як на мою думку, то слово “вітряк” дуже вдалий український відповідник до запозиченого “вентилятор”. Адже такий приємний вітерець він видуває.
Виходок – туалет, вбиральня.
Досить прозора етимологія діалектизму “виходок”, який утворений від дієслова “виходити”. А якщо ще й додати, що раніше вбиралень у традиційній українській хаті не було, то доводилося виходити надвір. На цьому в роздумах над походженням цього слова ставимо крапку.
Калабаня – калюжа.
Цікаво, що “Словник української мови” подає інше значення цього слова – “ковбаня”, що теж не дуже зрозуміле сьогоднішньому урбанізованому українцю. І в прикладі запропоновано ловити рибу в калабані.
Звісно, що в калюжі риба не водиться, але пройтися калабанею в новеньких гумовичках не відмовиться жоден хлопчак.
Когут – півень.
На мій погляд, це підручниковий приклад діалектизму, відомий практично кожному школяреві.
Ровер – велосипед.
Це запозичення з польської мови. Цікаво, що в обох випадках назва цього виду машини – і ровер, і велосипед – слова іншомовного походження. Підприємство, на якому виготовили першу веломашину 1884 р., називалося Rover. Слово “велосипед” запозичене з французької, хоча в основі лежать латинські два слова “velox” – швидкий і “pedex” – ноги, тобто такий собі “швидконіг”.
Тилє – теля.
Це так званий фонетичний діалектизм, який відрізняється від літературної мови відмінностями у звучанні.
Дієслова
Зашпортатися – зачепитися за щось;
класти = ставити (немає розрізнення);
копнути – ударити ногою;
пополокати – пополоскати;
споглянути – подивитися.
З усіх перелічених дієслів особливо впадає в око відсутність різниці між дієсловами класти й ставити. Що це означає? Що рукавичку чи згорнуту спідничку, серветку чи рушник на поличку в шафу можна поставити. Тобто зазвичай ці речі ми кладемо, бо стояти вони ну ніяк не можуть.
Сніг іде чи падає?
А ще впадає в око, що сніг чи то дощ на Прикарпатті (та і в Львові) падає, а на Київщині та на Запоріжжі – йде. І хоча говоримо про випадіння опадів, проте досить вживаними є обидва дієслова. Тож і сніг, і дощ може і йти, і падати. А де вже який вислів вживають традиційно – це і є територіальні особливості, про які ми й говоримо.
Прислівники
Вішта – ліворуч;
гайта – праворуч;
зле – погано;
направці – навпростець;
нині – цього дня;
сночи – вчора ввечері;
файно – гарно.
Серед названих прислівників досить поширеними є слова “файно” та “зле”. І водночас досить обмеженими у вжитку – “вішта” та “гайта”.
Неправильні морфологічні форми
- Ганнусі, Катрусі в Називному відмінку однини.
Правильно: Ганнуся, Катруся.
- Ногов, руков, собов, тобов в Орудному відмінку однини.
Правильно: ногою, рукою, собою, тобою.
Неправильні наголоси
Моя, твоя, приходила замість правильних моя, твоя, приходила.
Вислови
Голови товкти – байдикувати.
Тож досить голови товкти, потрібно братися за розум і працювати, працювати й працювати.
Байка – загальне значення “віршований твір” або “м’яка бавовняна тканина”;
– діалектне значення “нічого страшного, дурниця”.
Хоча “Словник української мови” відзначає, що останнє значення цього слова – “вигадка” – є розмовним. Я все ж залишаюся тієї думки, що це діалектне значення, оскільки вживається лише на певній території.
І якщо вас втішають, що “Німецька – то байка”, це означає, що іспит з німецької мови буде не страшний.
Чемна дитина – загальне значення “ввічлива дитина”;
– діалектне значення “слухняна дитина”.
Дуже цікаво, що сестра моє колежанки, в якої якраз на той час була невелика дитина, довго не могла нам пояснити, що ж у її розумінні означає “чемна дитина”. Це свідчить про те, що для неї це був дуже близький і природний вислів.
Насамкінець хочеться додати, що частина цих слів словник офіційно не визнає діалектними, проте практика показує, що вони таки справді часто вживаними є саме на Прикарпатті та, можливо, на прилеглих територіях. Натомість на Київщині чи на Запоріжжі їх взагалі можуть і не знати.
Також запрошую вас, дорогі читачі, до наведення власних прикладів чи уточненння моїх у коментарях до цієї статті. Заздалегідь вдячна.
“Нанашка, зле, калабаня, когут” вживаються і на Вінниччині)
Дуже дякую, пані, що поділилися з нами. Це цікаво й корисно знати 🙂
Мені дуже подобається слово “тета” замість “тьотя, тітка”! Часом я забираю свою племінничку з садочка і діти та виховательнки питають у неї: хто це? Вона завжди ніяково мовчить, у неї не повертається язик сказати на мене “тьотя”, бо це слово звучить грубо і не по-українськи. А “тета” — тепле і ніжне слово. От би воно стало нормою!
Дуже дякую, пані Євгеніє, за таку чудову пропозицію. Справді, українське “тітка” дещо грубувате. Щоб слово “тета” стало загальновживаним, потрібно почати його активно використовувати. Тож говорімо ніжно – “тета”. І успіху нам.
Дуже цікаво!
Дякую за подібні статті! З нетерпінням чекатиму на нові!
Дякую і Вам за коментар. Спробую виправдати ВАші очікування. А також Вас трішки підправлю – краще говорити не “подібні”, а “такі” або “схожі”. Маю надію, таке виправлення Ви не сприймете як образу.
От цікавить слово шпортатись , це діалектизм прикарпаття, але чому вживається у письменників геть не звідти?
Так, справді, пане Богдане – шпортатись – дуже колоритне слово. Мабуть, причина досить проста – митцям слова воно подобається, як і нам з вами, от вони й використовують його. Мова красива навіть на рівні діалектизмів. Дякую за коментар.