Загальномовні та контекстуальні антоніми: чим вони цікаві?

Дорогі друзі! Сьогодні хочеться зупинитися детальніше на такій здавалося б знайомій-презнайомій групі лексики, як антоніми. І що там, скажете, такого особливого? Банальні слова з протилежним значенням, які запросто розрізняють п’ятикласники, як наприклад: день – ніч, говорити – мовчати, високо – низько…

Та пам’ятаймо, що ми з Вами недаремно звемося МОВОЛЮБАМИ, тож і вишукуємо навіть у звичайних мовних явищах їхні родзинки – непомічені грані, непізнані можливості.

Зупинимося на прикладах загальномовних та контекстуальних антонімів, які трапляються в афоризмах українських авторів.

Спочатку відповімо на кілька Ваших гіпотетичних запитань, необхідних для ознайомлення з цією статтею:

1) Які антоніми є загальномовними? Загальномовними є антоніми, які своє протилежне значення виявляють без всілякого контексту, напр.: допомагати – шкодити, забраний – відданий, жадоба – нехіть…

2) Як можна перевірити, це загальномовний антонім чи контекстуальний?

Досить легко, якщо мати під рукою словник антонімів чи хоча б Інтернет-ресурси. До речі, на сьогодні найповніший і єдиний Словник антонімів української мови Л.М. Полюги.

3) Які ознаки контекстуальних антонімів?

Ці слова набувають протилежного значення лише в певному контексті. Найчастіше це речення. До речі, вільні словосполучення (тобто не фразеологізми) майже завжди є контекстуальними, а не загальномовними антонімами.

4) Як знайти чи вирізнити контекстуальні антоніми в реченні чи в тексті?

Уважно прочитати й спробувати вловити думку автора. Зазвичай на антонімічних парах робиться основний акцент у реченні.

Звертаю вашу увагу, що детальна інформація про антоніми загалом викладена в нашій статті, яку можна прочитати ТУТ.

 1. Говорити лихе, а промовчувати добре – однакове є зло (Данило Туптало).

В цьому вислові ад’єктивовані іменники (тобто прикметники, які вживаються як іменники) середнього роду лихе – добре є загальномовними антонімами, оскільки вони зберігають своє протилежне значення і без цього контексту.

2. Хто працював на мамону, на Бога працювати не може (Данило Туптало).

Цікавий приклад антонімів впадає в око в цьому афоризмі Дмитра Туптала. Перед нами іменники мамона – Бог, які на перший погляд, здаються контекстуальними. Проте знавці Біблії одразу можуть пояснити, що Бог у Святому Письмі протиставляється мамоні як богу багатства, наживи. В Новому Завіті автори Євангелій від Матвія (6:24) та від Луки (16:13) наголошують, що людина не може служити Богові й мамоні як двом абсолютним протилежностям.

Тож перед нами також загальномовний антонім, проте він не настільки відомий та поширений, як в попередньому вислові Дмитра Туптала. На мій погляд, в цьому й полягає його родзинка.

3. Наша Батьківщина благає допомоги красномовства, бо так багато її преславних подвигів поминається глибокою мовчанкою (Феофан Прокопович).

А от у цьому афоризмі іменники красномовство – мовчанка є таки контекстуальними, оскільки загальномовним антонімом до мовчанки є крик чи балаканина (як на мою думку, тут більше підходить говоріння як процес), а до красномовства антоніма взагалі немає.

4. Хіба може говорити про біле той, кому невідоме, що таке чорне? (Григорій Сковорода).

Як і в першому проаналізованому нами афоризмі, біле – чорне – це ад’єктивовані іменники, які є загальномовними антонімами.

5. Ласкою всього досягнеш, а криком та лайкою нічого не візьмеш (Іван Котляревський).

Очевидно, що перед нами контекстуальні антоніми, оскільки до ласка загальномовним антонімом є суворість, до крику – мовчанка, до лайки – похвала (за словником: лаяти – хвалити).

Отже, антонімічні пари ласка – крик та ласка – лайка є контекстуальні.

6. Змовчана правда краще од голосної брехні (Пантелеймон Куліш).

Цікаві особливості вживання простежуємо в наіеденому афоризмі П. Куліша. Правда й брехня однозначно є загальномовними антонімами, а от в поєднанні з прийменниками, які надають цим поняттям нових рис, змовчана правда та голосна брехня – це вже контекстуальні антоніми. Чому так сміливо стверджуємо? Хоча б тому, що антонімом до змовчана є розказана, розголошена тощо, до голосна – тиха.

7. Співай, ридай і будь готовий Замість лаврового терновий Вінець узяти на чоло (Михайло Старицький).

В афоризмі Михайла Старицького є два вінці – лавровий як символ слави й терновий, що символізує муки, страждання. Лавровий вінець походить з античності (саме ним нагороджували переможців у музичних чи поетичних змаганнях, оскільки лавр був присвячений Аполлонові як богу-покровителю мистецтв). Натомість терновий вінець – це біблеїзм, зокрема біблійний фразеологізм. Саме терновий вінець був одягнений Ісусу Христу для поглиблення його фізичних страждань.

Тож схиляємося до думки, що лавровий і терновий вінець – контекстуальні антоніми, бо значення цих фразеологізмів – слава й страждання – не є загальномовними антонімами.

8. Трудно вірить, щоб погану одіж могла носить якась ідея гарна (Леся Українка).

Зрозуміло, що поганий – гарний – це загальномовні антоніми, проте протиставлення відбувається не в одній площині. Тобто в класичному варіант поганому одягу має протиставлятися не ідея, а гарний одяг. Тож якщо брати до уваги ключові словосполучення поганий одяг – гарна ідея, то перед нами контекстуальні антоніми.

9. Сама доброчинність стає пороком, коли застосовують її помилково (Олександр Довженко).

Припущення: доброчинність і порок – контекстуальні антоніми.

За Словником української мови порок жодним чином не пов’язаний з добром, за Вікіпедією порок – це все, що «противне істині й добру». Як на мене, ці поняття не одного рівня, тобто не однієї фізичної ваги, висловлюючись спортивною термінологією. Тому вважаємо, що пророк і доброчинність – контекстуальні антоніми, протилежність яких починає проглядатися ще поза контекстом (образно кажучи).

10. Як про духовну зрілість окремої особи, так і про зрілість всього народу судять насамперед з культури його літературної мови (Іван Огієнко).

Перед нами антонімічні словосполучення окрема особа – весь народ. З огляду на те, що вільні словосполучення практично не можуть бути загальномовними антонімами, тож перед нами контекстуальні антоніми. Проте й самі іменники особа – народ не є протилежними за своїм значенням, якщо вони вийняті з контексту. Хоча тут може допускатися плутанина, оскільки особа – народ вживається в значенні один – багато (чи всі).

11. Вміти сказати “ні”, коли від тебе вимагають сказати “так” (Олена Теліга).

Тут однозначно заперечне “ні” й ствердне “так” утворюють антонімічну пару, яка є загальномовною вже без жодного контексту.

12. Правила для всіх однакові, тільки винятки різні (Данило Рудий).

На перший погляд здається, що правило – виняток – це загальномовні антоніми. Але за словником антонімів, найближчою є така антонімічна пара: правильний – неправильний. Натомість про правило й виняток у словнику жодного слова. Та навіть на підставі наведеної антонімічної пари можна зробити висновок, що правило й виняток – це контекстуальні антоніми.

Поміркуймо на такому прикладі: слово священний правильно пишеться з двома літерами -нн- відповідно до правила (прошу вибачення за тавтологію), а священик правильно пишеться з однією літерою -н- як виняток. Тож в обох випадках йдеться про правильне написання (хоч за правилом, хоч як виняток).

Отже, таким чином підтвердилося наше припущення з приводу того, що правило – виняток – це НЕ загальномовні, а контекстуальні антоніми.

13. Світ реагує тільки на орлиний клекіт і зовсім не хоче зважати на голубине воркотання (Василь Захарченко).

Образний афоризм з цікавими ключовими словосполученнями-антонімами орлиний клекіт та голубине воркотання. Зрозуміло, що за межами цього вислову названі словосполучення не мають жодного натяку навіть на протилежний відтінок значення. Тож перед нами контекстуальні антоніми.

14. Щоб увійти в безсмертя, людина мусить скласти два іспити: один – перед сучасниками, другий – перед історією.

Як бачимо, сучасники й історія в цьому афоризмі протиставляються, проте це не загальномовні антоніми, оскільки до сучасності антонім минуле, а до історії антонім навряд чи можна підібрати.

Тож перед нами яскравий приклад контекстуальних антонімів, значеннєва протилежність яких, на мою думку, ще й частково прихована.

15. Спочатку було слово. Потім з’явилося пустослів’я (Олександр Сухомлин).

Перед нами трансформований фразеологізм, тобто крилатий вислів біблійного походження (Спочатку було Слово, Євангеліє від Івана 1:1), доповнений власною думкою автора, що надає йому іншого значення. Як на мене, то акцент з біблійного Слова як імені Бога, переноситься на слово, яке має вагу й силу. Відповідно, з’являється протиставлення вагомого слова в узагальненому значенні пустому слову, за яким нічого немає – ні дій, ні вчинків тощо.

Отже, слово й пустослів’я – один з цікавих прикладів контекстуальних антонімів.

Тож ми сьогодні спробували трішечки подивитися на багатогранність такого мовного явища, як загальномовні та контекстуальні антоніми. При цьому з’ясували, що перша думка щодо деяких загальномовних антонімів може бути хибною, що контекстуальними є більшість анонімів, виражених вільними словосполученнями, що є контекстуальні антоніми, які можна вважати «майже» загальномовними, хоча словник антонімів їх не подає.