2
Автор ludmyla_alla | Рубрики Українська мова ДІТЯМ | 17-03-2014
дитячі книги абетка

Чудова “Абетка” перед вами

Дорогі друзі! У Вас особисто чи у вашому оточенні нещодавно з’явилося Боже творіння – маленьке дитятко? Ви збираєтеся погостити в родині, де є дітки “садкового” віку? Чи, можливо, Ви – фахівець і маєте безпосередній стосунок до народження нових дитячих книг. Тоді цей матеріал про дитячі книги для ВАС!

Сьогодні хочу продовжити розмову на досить актуальну «дитячу тему» – це українські дитячі книги.

І поговоримо зараз про найкращі дитячі книги та їхніх творців. Ви, мабуть, уже здогадалися: це, безперечно, київське видавництво Івана Малковича «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА».

Я як мама зі своїм синочком вперше познайомилася з цим видавництвом, коли хлопцю виповнилося аж (!) 1 рік і 3 місяці. Саме в цей час я була в Києві, де придбала дві дитячі книги – «Абетка» та «Улюблені вірші» (щоправда, там написано: для малят від 2 до 102!)

«Абетку» ми почали читати одразу (на сьогодні я вже знаю майже всі віршики напам’ять :) ). Не дивуйтесь цьому: дитині лише 1 рік, а ви їй – літери вивчати. Поки ми використовуємо «Абетку» «не за призначенням» (тобто літер, звісно, не штудіюємо): читаємо вірші й розглядаємо малюнки.

Плюси «Абетки» як дитячої книги

1) книжка-картонка (до того ж, картон якісний, ще ніде не вдалося навіть надірвати, хоча кутики розшаровуються з часом);

2) підібрані вірші – кращі зразки народної та авторської поетичної творчості;

2) ілюстрації відповідають змісту віршів (що дуже важливо);

3) ілюстрації авторські (художник Кость Лавро), проте досить реалістичні, тобто у дитини складеться правильне (еталонне) уявлення про те, як виглядає котик чи мишка, жабка чи лисичка;

4) на останній сторінці подана англійська абетка, де на кожну літеру підібрано слово – істота чи предмет – і також з малюнком.

Інша дитяча книга – «Улюблені вірші»

дитячі книги улюблені вірші

Одна титулка чого варта!

Цю книжку ми почали читати десь з 1,5 року. Вона вдвічі більшого формату, з глянцевого паперу, з красивими ілюстраціями кількох художників.

Мої страхи (мамі завжди хочеться захистити дитину з усіх боків) з приводу того, що дитина не зрозуміє деяких авторських малюнків чи текстів окремих віршів, на зразок «Робін-Бобін ненажера» (с. 75), залишилися моїми особистими переживаннями. На сьогодні в синочка названий вірш «користується неабияким попитом». Звісно, не лише він один.

Тож дитяча книга «Улюблені вірші» стала в нас однією з найулюбленіших. Читаємо ми її лише вдвох (сторінки під час самостійного читання сина мають здатність рватися, попри всю глянцевість паперу :) ) і, як правило, перед сном.

В цій книзі є кілька повних текстів, які в абетці подані уривками. Проте для дитини це абсолютно не має значення (адже одні й ті ж серії славнозвісного мультика «Лунтик» синочок може дивитися щодня. У всякому разі, поки що).

В обох книгах в мого сина вже є улюблені вірші. Плюс цієї дитячої книги – в ілюстраціях багато дрібних деталей, на які дитина звертає увагу і які може довго роздивлятися, називати. В «Абетці» їх менше, хоча теж є.

Звичайно, якщо сильно пошукати, то можна знайти якісь мінуси, але вони дуже поодинокі й стосуються, здебільшого, фахівців.

Ще кілька плюсів «Улюблених віршів»

Найбільший плюс – це прекрасні ілюстрації. Так, наприклад, простенькі тексти досить мистецьки ілюстровані. Наприклад, які образи малює ваша уява при читанні таких народних рядків?

Іде півник на війну

Куряву здіймає

-        Ой куди, куд-куди? –

Курочка питає.

-        Іду, курочко – прощай! –

на війну велику!

«Ой куди, куд-куди?» –

Воювать з індиком.

Мабуть, не дуже багата картина у вас вийшла. А в книзі це сюжет (!) на цілу розгортку, тобто на 2 сторінки, з виписаними деталями півника та індика, а також з паралелями із середньовічними рицарями.

Інший приклад – відомі кожному рядки Тараса Шевченка «Тече вода із-за гаю» (с. 24):

Тече вода із-за гаю

Та попід горою,

Хлюпочуться качаточка

Поміж осокою.

А качечка випливає

з качуром за ними,

ловить ряску, розмовляє

з дітками своїми.

Важко словесно описати ілюстрацію, то хоча б назву кілька штрихів: качечка у квітчастій хустці на голові, завязаній по-жіночому; пір’я прикрашене різними узорами, шия – намистом; качур в українській вишиваній сорочці, поруч з ним – бриль з квітами, шарф, люлька… Тобто краще раз побачити, ніж сто разів… прочитати опис.

Ще кілька слів про ілюстрування вірша Павла Тичини «А я у гай ходила» (с. 28). Головна героїня – красива україночка у вишиваному одязі з вінком на голові й гілочкою дзвіночків у руках. Дівчина дуже яскрава й впадає в око практично кожна деталь в її одязі.  Є, звичайно, й зозуля на гілочці.

«Вишкрябаний» мінус

Якщо дуже захотіти, то можна, звичайно, і якийсь мінус знайти. На стор. 4 в добре відомій багатьом з дитинства пісеньці І. Неходи «Пісня про ялинку» є такі рядки: «Ішов тим лісом Дід Мороз, червоний в нього ніс. Він зайчика-стрибайчика у торбі нам приніс. Старий, веселий Дід Мороз, із снігу борода… сміється сірий заїнько, з торбини вигляда». На ілюстрації справді дуже гарний, великий Дід Мороз, але… досить молодий і зайчика тримає на руках, а не в торбі.

Проте це справді такий собі незначний мінус, на який не варто звертати увагу.

Тож дитячі книги видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» – це якісні українські дитячі книги, які варто купувати, читати, розглядати й дарувати.

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Plus
Share to Odnoklassniki

Також на цю тему Ви можете почитати:

Коментарі (2)

Натрапив на Ваш сайт випадково… Але це та випадковість, на яку варто було очікувати. Справа і тім, що у нашій родині (та й в Україні!) одним козаком стало більше: 9 днів тому у нас народився синок. І від першої миті, коли ми зрозуміли, що Бог дав нам дитинку, ми вирішили для себе: наша дитина роститиме у справжньому україномовному середовищі. А Ваш сайт – то величезна підтримка для усіх українців у прагненні до збереження та відродження нашої “солов’їної”.
Я виріс у Кривому Розі… Там ще та мова! :) Але, навчаючись у російській школі, я завжди вважав себе українцем. Вдома ми розмовляли двома мовами – як на побутові теми, то українською, як про навчання, техніку, науку – російською. Жодного протиріччя я не відчував. Хоча лише зараз розумію, що українська була не надто літературною…
Працюючи у Київській Політехниці, я продовжував своє “двомовне життя”, вже не тільки розмовляючи на роботі російською, але й навчаючи дітей – теж російською. Бо дослужився там до доцента. А сідаючи у автобус, щоби їхати додому, переходив на рідну мову. І знову ж – не бачив особливих проблем. не робив з того якоїсь позиції. Хіба що дивував сусідів трохи занадто “чистою” мовою, бо ж у нас тут під Києвом своя, як я казав, “гостомельська” мова. А мені подобалось говорити правильно. То знайшов сусіда, теж кандидата наук і теж “технаря”, з яким відводив душу, розмовляючи підкреслено літературно.
З Незалежністю я негайно перейшов на українську і на роботі, принагідно почавши приділяти більше уваги чистоті своєї мови. Тому сприяли і 2 роки роботи у Тернополі доцентом Приладобудівного.
Але й зараз я можу сказати: моя мова і моє мислення засмічені русизмами так, що іноді аж зубами скрипіти! А ще ж є історія мого сина.
Перший син народився за часів Союзу. До садочка ми боялись наплутати у його голівоньці, тож починали з ним говорити російською. З 4-х років і аж до 2-го курсу інституту я з ним спілкувався виключно українською. А потім його перемкнуло, вирішив, що у нас тут “суржик” – і він кинув українську. От тепер у нас вже звична (що поробиш!) ситуація: я українською, він російською.
Донька теж починала з російської, бо там була повністю російськомовна родина. Тепер ми вже 8 років разом з її мамою (і з нею, ясна річ) – так, донечка володіє українською, але тільки вдома. Як подружка – так і перемкнулась на російську…
Дійшли, нарешті, до головного: хочу, мрію і зроблю усе, щоби наш молодшенький ВИРІС в нашій мові. Слава Богу, що моя кохана дружина цілком поділяє мої погляди (чи то я її погляди поділяю – не знаю), любить Україну і нашу мову, часто-густо допомагає мені побачити мої жахливі русизми. Вони з донею мають таку забавку: призначити татові 5 присідань за російське слово, 10 – за речення :)
То ж – дякую Вам за Вашу роботу! Нині додалось читачів Вашого сайту – і то, вдячних читачів!

Щиро рада, пане Юрію, за таку розлогу оповідь. Перш за все, вітаю з народженням сина (моєму на сьогодні вже 2 рочки). Прекрасно розумію, що виховати на сьогодні україномовну дитину – справжній геройський вчинок. Тож хай Господь Вам допоможе в цьому.
Я сама родом з Київщини (щоправда, з Баришівщини), мої родичі живуть у Бучі, тож знаю, як там у вас говорять.
Що ж будьте прикладом і для вашої родини (це найважливіше), і для вашого ширшого оточення.
Мене Запоріжжя дуже стимулює говорити, уникаючи русизмів та інших мовних вад (одразу перепитують, чи так можна сказати :)).
Читайте, використовуйте, діліться інформацією з іншими!

Написати коментар

© 2014, www.l-ponomar.com