0
Автор ludmyla_alla | Рубрики Фразеологія | 30-11-2015
на городі бузина

От і бузина на городі

Ми з вами – українці – особливий народ: чим важче жити, тим більше сміємося. Та й справді, як у нинішній ситуації сидіти склавши руки? Коли в реальному житті такі «нісенітниці» трапляються, що куди там іншим народам братися. Тож поговорімо про бузину й дядька: «На городі бузина, а в Києві дядько»… І хоч сьогодні вперше розглядаємо каламбур, проте прикладів народної мудрості на нашому сайті вже багатенько. Ось, до прикладу, можете прочитати про двох зайців і те, як їх догнати :)

Розпочнімо з того, що перед нами – каламбур. Що це таке? За Словником української мови, це такий собі дотеп, в основі якого лежать різні значення якогось одного чи кількох різних слів, схожих за звучанням.

Інакше кажучи, каламбур – це нелогічний вислів, нісенітниця, дотепна гра слів.

Завдяки таким висловам українці сміються, щоправда, самі над собою. А конкретніше, над ким і в яких випадках? А в наведеному прикладі народного дотепу сміються над тим, хто говорить якісь речі, що жодним чином не пов’язані одна з одною.

Або пристає юнак до гурту, чує знайомих кілька слів і розповідає якусь історію, щоб, як то кажуть, прийняли за свого. А гурт лише дружно сміється, бо таки справді, хлопець говорить не що інше, як на городі бузина, а в Києві дядько. Чому? Бо юнак чув дзвін, та не знає, де він. Тобто він почув щось знайоме, але не уточнив, про що ж таки мова була до його приходу. От і підняли його на глум, тобто добре таки посміялися з нього.

Ось кілька віршованих рядків, написаних Павлом Ларіним на основі нашого каламбуру:

Звисока усім киває

На городі Бузина.

Не чіпай її, бо має

Дядька в Києві вона.

Додам з власного досвіду: як маленька дівчинка, яка справді мала в Києві талановитого рідного дядька, я також трохи задирала носа.

Загалом, каламбури досить образні й передають особливості національного характеру українців. Наприклад, до бузини в українців досить обережне ставлення, про що свідчать такі народні уявлення:

  • Бузину забороняли викопувати у рубати, аби не покорчило руки й ноги.
  • На місці, де росла бузина, нічого не будували, оскільки воно вважалося нещасливим: хворітимуть господарі, занепадатиме господарство.
  • Дітям не дозволяли гратися під кущем бузини.

Тож дуже схоже на те, що бузина до цього каламбуру потрапила зовсім не випадково.

Мені також спало на думку, що негативне ставлення до бузини може викликати її особливий солодкуватий запах, досить таки неприємний.

Звернімося до походження каламбуру «На городі бузина, а в Києві дядько». Звісно, якщо це народна мудрість, то яке ж там походження? Проте власну версію походження цього каламбуру в поетичній формі подав Дмитро Білоус:

Про дядька і про бузину:

Хлопець був такий, Лаврін,

З’їздить в город мріяв.

З’їздив раз до дядька він

З матір’ю у Київ.

Як жили в селі вони,

То, було не зрідка,

Пирогами з бузини

Пригощала тітка.

Цього ж разу, як на гріх,

Рідна тьотя мила

Бузиняниками їх

І не пригостила.

А Лаврусь їх полюбляв,

То й питає мами:

Чом це обійшла, – мовляв, –

Тітка пирогами?

Мати каже: – То не зле,

Й сподіватись годі:

Дядько в городі,

Але бузина в городі.

І від цього Лавруся

І від його мами

Україна знає вся,

Й знаємо ми з вами –

Як від чогось часом щось

Надто вже далеко,

Хтось чогось не дотогось,

Що й збагнуть нелегко.

Кажуть: от так дивина,

Ну вже й невпопадько:

На городі бузина,

А в Києві дядько.

Цікаві речі знаходимо в поезії як з погляду філології, так і української ментальності, як-от: пироги з бузини (а точніше з бузиною) – бузиняники. Ось вам і філологічний витвір чи увертюра? А як на ваш смак невпопадько на означення людини з відповідними ознаками, тобто яка говорить невпопад? А ось вам словосполучення – «хтось чогось не дотогось». Спробуймо перекласти його, скажімо, англійською? Який там дослівний переклад, про що ви говорите J.

Я також говорила, що є тут і цікавий аспект української (чи, можливо, совєцької ментальності): мрія сільського хлопчика поїхати до дядька в город, тобто до міста. На мою думку, одразу проглядає вищість і певна привілейованість міста порівняно з селом J. На даль, і до сьогодні ці речі, свідомо чи несвідомо, культивуються. Можливо, ви іншої думки? Запрошую до розмови в коментарях до статті. Щиро радію можливості обмінятися думками з цієї непростої теми.

Отже, щоб не була в нас «На городі бузина, а в Києві дядько», говорімо на тему міської – сільської психології українців. Чи якби ви сказали інакше?

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Plus
Share to Odnoklassniki

Також на цю тему Ви можете почитати:

Написати коментар

© 2014, www.l-ponomar.com