0
Автор ludmyla_alla | Рубрики Культура мови | 11-08-2014
міжмовні омоніми Дзвоник

І як же там наша Наталя із “Дзвоника”?

Сьогодні наші улюблені міжмовні омоніми подаю ВАМ, шановні читачі, з погляду… мовної картини світу, тобто специфічної для кожного народу-мовотворця схеми сприйняття дійсності. В попередніх матеріалах йшлося про омоніми загалом (читайте тут), про міжмовні омоніми як фальшиві друзі перекладача (детально тут) та про особливості міжмовних омонімів у близьких чи дуже різних мовах (ознайомтеся тут).

Детальніше про мовну картину світу (звичайно ж, з яскравими прикладами), читайте в попередній статті тут.

Спробую пояснити, як кажуть, на пальцях суть поняття мовна картина світу: за кожним словом у нас як носіїв певної мови приховується певний образ. Наприклад, якщо ми, українці, говоримо злодій, то уявляємо якогось лиходія, натомість у росіян злодейвор.

Саме тому, коли за словом калина (der Schneeball – в перекладі «снігова куля») німець уявляє китицю білосніжних квітів, то українець – червоні ягоди. Як відомо, червоний колір міцно закріплений за цією майже символічною для українців рослиною у фольклорі, хоча червоніють на осінь лише ягідки.

Тож коли носій мови чує звичне слово, то в його уяві одразу постає відповідний образ, а виявляється, що в іншій мові це слово означає зовсім інше, якщо не прямо протилежне поняття. В такому випадку відбувається своєрідний «збій» в нашій мовній картині світу.

«Збій» в мовній картині світу… семирічної дівчинки

Яскравим прикладом для ілюстрації такого своєрідного «збою» в мовній картині світу наводимо з художнього твору – оповідання Бориса Грінченка «Дзвоник». Головна героїня – семирічна сільська дівчинка з бідної родини, яка втратила маму, а тато не приділяв їй уваги через п’янство, опиняється в міському навчальному закладі. А щоб дізнатися, що з того вийшло, читайте далі.

Уривок із «Дзвоника» Б. Грінченка

«…Та потроху й до одежі Наталя звикла. Але ніяк не могла звикнути до панської мови. Вона її дуже погано розуміла, їй казано надіти іншу «юпку», а вона не розбирала, що це говориться про спідницю, і вдягала пальто – ту юпку, що зверху вдягають.

Її посилано в «чулан», а вона йшла навмання в якусь хату, бо не знала, що воно і де воно той «чулан»; їй велено вчитися «прилежно», а вона ніяк не могла зрозуміти .. – навіщо це, вчачися, треба лежати, коли їй краще сидіти. Багато її подруг, хоч і самі були такі спершу, але тепер сміялися з неї, а Олександра Петрівна звала її нерозумною й казала, що вона зовсім погано вчиться. Наталя справді погано вчилася, але не через те, що нiби нерозумна була, ні! Дома вона все розуміла, дотепна була розмовляти, знала безліч казок та пісень. Ніхто з її подруг сільських краще від неї не вмів співати, а казки оповідаючи, вона голосом силкувалася вдавати тих звірів чи людей, про яких казала. А тут-тут вона була нерозумна, бо ніяк не розуміла тих слів, «що в книзі пописано»… Вивчившися врешті читати, вона насмішила весь клас, бо прочитала: «Усердно занялся делом», а переказала те так: «У середу занявся дом».

– І сгорєл? – спиталася, глузуючи, вчителька.

– І згорів…- одказала Наталя, але, почуваючи, що щось не так і страшенно червоніючи, зараз же додала: – Ні, цього в книзі не написано…

Голосний регіт не дав їй далі казати. Увесь клас реготавсь, аж сльози втирав. І в Наталі забриніли на очах сльози, але не з сміху.

З цього часу її прозвано Середою, а Ляпалом звати облишили.
Увесь клас нашорошував уха, як Середа вставала проказувати вивчене: вона не тільки погано його знала, а ще й завсігди казала якусь кумедну нісенітницю, звеселяючи тим нудну лекцію.

А як вона щиро вчила ті завдання, скільки вона працювала, щоб їх знати, щоб не бути посміхом усьому класові! І не могла, досі не могла подужати незрозумілої книжки. І ця книжка робила з її головою щось дивне. Наталя блукала по їй очима й думкою, так, як дитина блукала б темної ночі серед невідомого безкрайого степу, шукаючи шляху додому. Вона стільки разів помилялася, стільки разів її осміяно за ці помилки, навіть карано, що вона тепер не була певна ні в одному слові, чи розуміє його, як треба. Написано “масло“,- може, це й справді те масло, про яке досі знала Наталя, а може, й щось зовсім інше: адже думала вона, що “орать” – це на полі орати, а сьогодні її вилаяно дурною й сказано, що це значить – репетувати; або от учора: вона думала, що “рожа” то квітка така, а їй кажуть, що це – пика… Може, й з маслом так буде… І потроху Наталя зовсім перестала вірити своїй голові; вона вірила тільки тому, що скаже вчителька, а своя думка в неї замирала, переставала жити, працювати. Дівчина справді ставала дурною. Знаючи себе і своє знання, вона боялася того класу як огню і тим ще гірше робила собі, бо страх вигонив у неї з голови й те, що там удержувалося так-сяк».

Курйозна історія з поетом, поліцейським та… жінкою

Цей приклад нерозуміння українськомовною дівчинкою російського значення міжмовних омонімів яскраво ілюструє безпосередній стосунок цих слів до такого поняття, як мовна картина світу. А дитина просто не могла уявити, що за такою, наприклад, високою яскравою рідною серцю квіткою рожею (мальвою) в розумінні вчительки «ховається» якась дуже неприємна пика. Наталя, як зазначає автор, «потроху… зовсім перестала вірити своїй голові; вона вірила тільки тому, що скаже вчителька, а своя думка в неї замирала, переставала жити, працювати». Як бачимо з цього прикладу, налаштуватися на новий російськомовний лад Наталі було ой як нелегко.

А тепер про Францію, чи то пак французьку мову

Інший цікавий опис курйозної ситуації, до якої можуть призвести міжмовні омоніми, – знаходимо в спогадах про реальну історію, що відбулася з російським поетом Бальмонтом у Франції (дійшло аж до суду).

Спогади про цей випадок (в моєму перекладі – Л.П.)

«Смішний інцидент привів Бальмонта на лаву підсудних у французькому суді. А все було насправді так. Одного разу місячної ночі після добрячої випивки Бальмонт, повертаючись додому, побачив попереду француженку, в якої був розстебнутий ридикюль (сумочка). Бальмонт хотів бути галантним чоловіком й тому кинувся доганяти незнайомку, гукаючи їй російською: «Ваш ридикюль! Ваш ридикюль!». При цьому Бальмонту й не спадало на думку, що його слова в перекладі французькою означали: «Смішна корова! Смішна корова!» (ваш – корова, ридикюль – смішна).

Обурена француженка звернулася за допомогою до ажана (поліцейського), який зупинив п’яного перехожого, який справляв досить підозріле враження: шкандибав (Бальмонт шкутильгав), сильно жестикулював, куйовдив і без того розкошлану гриву рудуватого волосся й голосно кричав: «Ваш! Ваш!».

Ажана ці крики добряче розізлили, він прийняв їх на свій рахунок, оскільки на паризькому арго ажанів звали «мор о ваш», тобто «смерть коровам». Не вдаючись до деталей, він арештував Бальмонта за… приставання до жінки й образу поліцейського під час виконання ним службових обов’язків. Приятелі Бальмонта знайшли його наступного дня у в’язниці, переодягнутого в смугастий арештантський костюм і зайнятого виконанням арештантського «уроку» – він клеїв сірникові коробки.

А далі був суді я цей суд виправдав Бальмонта (із спогадів Софії Димшиц-Толстої) (оригінал оповідання читайте тут).

Тож сьогодні ми розглянули з вами приклади вживання міжмовних омонімів у художніх творах – оповіданні Б. Гріченка та спогадах С. Димшиц-Толстої. В обох випадках міжмовні омоніми яскраво ілюструють розбіжності в мовній картині світу цих мов: дівчинка вже не могла нічого розуміти й перестала довіряти собі, а поет, нічого не розуміючи, інакше кажучи, ні за що, ні про що потрапив за грати.

 

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Plus
Share to Odnoklassniki

Також на цю тему Ви можете почитати:

Написати коментар

© 2014, www.l-ponomar.com