Прислів’я та приказки про мову: без чого вода не святиться?

Відома така українська народна приказка: без Гриця і вода не святиться, тобто так вже треба тому Грицю скрізь всунути свого носа.

Ну от, знову ніяк не обійтися без народної мудрості.

Так-от, в нашому матеріалі про прислів’я та приказки про мову таким собі Грицем, тобто тим, без чого неможливе функціонування прислів’їв та приказок про мову, є не дуже помітний людський орган, але такий вже всюдисущий… язик. Про власне слово, його вік, “температуру”, силу й інші властивості читайте за цим посиланням.

Наскільки важливе для людини живе спілкування, зокрема мовлення, настільки, мабуть, воно може завдавати шкоди. Недаремно Біблія (як авторитет для християн) не раз попереджає про язик, як про… досить небезпечний член людського тіла.

Небезпека язика (за Біблією)

В чому ж полягає небезпека нашого язика (за Біблією)? Звернемося до Послання Апостола Якова, який говорить, що язик «хоч і малий член, а дуже хвалиться», «[так] поставлений між нашими членами, що занечищує все тіло», що язика «ніхто з людей не може приборкати; він – зло нескінченне, повний смертоносної отрути». А далі Апостол плавно переходить від язика до вуст: язиком і благословляємо Бога, і проклинаємо людей (а людина створена за Божою подобою). Проте… як з одного джерела не може виходити одночасно солодка й гірка вода, так і з одних вуст не можуть зринати і слова благословення, й прокляття (Якова 3:5-11).

Спробуймо трішки розібратися в скарбах народної мудрості, тобто в прислів’ях та приказках про мову, розподіливши їх на певні групи. Це перший матеріал, в якому аналізуються прислів’я та приказки про мову (до другого матеріалу цієї ж тематики  можна перейти тут).

I.Говоримо нісенітниці

1) Таке верзе, що й купи не держиться.

Цікаво, а що має держатися купи? Тобто звідки в цієї приказки «ноги ростуть»? Як на мене, то йдеться про тісто чи якусь іншу масу, яка має зліплюватися, тобто держатися купи, а не розсипатися.

Хоча тут для підсилення «дуже розумного» говоріння вживається розмовна лексика «верзти», що також лише посилює іронічне звучання приказки.

2) Та в нього на осиці кислиці, а на вербі груші ростуть.

Й осиця (тобто осика), й верба, як відомо, це не фруктові дерева, тому ні яблук (а кислиці – це маленькі яблучка-дички), ні груш рости не може. Тож мовлення цієї людини має бути абсолютно нелогічним (читай: абсолютною чепухою).

3) Розказав Мирон рябої кобили сон.

Нам невідомо, чи сняться коням сни. Але от розповісти їх, таки направду, неможливо. Тож Мирон (віртуальний чи реальний) розповів таки добрячу нісенітницю.

II.Говоримо багато, але чи розумно? А як до діла, то що?

1) Набалакав – і в торбу не збереш.

Тож наш герой таки дуже багато наговорив.

Зупинимося на ключовому слові «торба». За тлумачним словником, торба – це «вид дорожнього мішка, що його носять звичайно за плечима».

До речі, торба відома і в українських народних казках. Так, одразу спадає на думку фраза: «Цок у лобок та в писану торбу» з казки про тварин «Котик і півник».

2) Як балакать, так його і в п’ять лантухів не вбереш, а як до діла, то й в торбинку зложити можна, ще й мотузкою перев’язати.

Тут, як бачимо, також фігурує торба, проте вже як менша міра, ніж лантух. Справді, за тлумачним словником лантух – це великий мішок з грубої тканини.

3) Діла на копійку, а балачок на карбованець.

Навряд завдяки «карбованцю» можна встановити «роки виникнення» цієї приказки, зокрема як радянські.

4) Багато говорити, а мало слухати.

Не дуже образно, до того ж з трохи завуальованим значенням: якщо розповідати, то є про що, якщо перейти до діла, то ніби й нічого втілити в життя.

5) Він йому зуби заговорить.

Зрозуміло, що зуби заговорить тим, що багато говоритиме, проте не лише це. А говоритиме ще й красномовно, переконливо, аргументовано тощо… (це вже наші з вами домисли).

III.Поради щодо «правил поводження» з язиком

1) Менше говори – більше вчуєш.

Це дуже актуально на заняттях, оскільки чим більше студент говорить, особливо до друзів, тим менше він чує слова викладача.

2) Хто мало говорить, той довше живе.

Цікаво, на основі яких народних спостережень постала така традиційна думка. Проте починаємо трохи розуміти, що не треба розпускати язика.

3) Слухай тисячу разів, а говори один раз.

Говорінню протиставляється протилежний процес – і не просто мовчання, а слухання. Справді, слухай та мотай на вус – все згодиться.

4) Говорити – то срібло, а мовчати – то золото.

Як бачимо, тут застосоване порівняння процесів говоріння та мовчання з дорогоцінним камінням.

5) Хто багато обіцяє, той рідко слова дотримує.

А це варто нам пам’ятати, хто б ми не були і з ким би не мали справу. Якщо співрозмовник легко може пообіцяти, то де гарантія, що він/вона так і зробить, тобто дотримається своєї обіцянки?

Отже, сьогодні ми розглянули незначну частинку прислів’їв та приказок про мову, які так чи інакше стосуються такого небезпечного, проте дуже помітного за наслідками людського органу, як… язик. Українські народні прислів’ї та приказки про мову, мовлення, мовчання – досить образні й повчальні навіть для сучасного XXI ст.