Чи не розучилися ми висловлювати подяку?
Сьогодні у нас з вами приємна розмова – про чемність та ввічливість, зрозуміло, на лінгвістичному рівні. Так, приємно мати справу з вихованою людиною, навіть за умови конфліктної ситуації.
В нашому споживацькому суспільстві часто ми недооцінюємо чи взагалі забуваємо про важливість, більше того – гостру потребу – в такій простій справі, як дякування.
Можливо, Вам ріже слух саме слово «дякування», а в голові крутиться питання: «Чому не подяка?». Тож з’ясуймо, чи є слова дякування та подяка абсолютними синонімами, тобто чи однакове в них значення.
За Словником української мови, дякування означає дію зі значенням «дякувати». Яскравим прикладом, як завжди, є народна мудрість, закладена в прислів’ї: «Яке частування, таке й дякування».
Водночас той же словник подає два значення подяки:
1) як почуття вдячності за щось та, відповідно, слова, за допомогою яких висловлене це почуття, а також офіційна позитивна оцінка;
2) як наперед не обумовлена й не визначена плата за щось. Часто в українців це значення трансформується в розуміння слова подяка як хабар.
Отже, доходимо висновку, що дякування та подяка – абсолютні синоніми в одному із значень, яке можна сформулювати таким чином: висловлення почуття вдячності. І тут постає кілька питань:
Питання перше: ЯК ми висловлюємо подяку?
Хтось геть нерозбірливо буркає «під носа», щоб лише дати так званого одчіпного (тобто щоб відчепилися).
У когось, навпаки, подяка за своєю зовнішньою пишністю й красою нагадує більше словоблудство, за яким у мовця немає нічого ні в душі, ні в серці.
А хтось дякує від душі, від усього серця, коли справді почуття вдячності переповнює настільки, що слів бракує й подих забиває!
Питання друге: КОМУ ми висловлюємо подяку?
Чи щодня ми дякуємо:
- нашим батькам – найріднішим у світі людям, які стільки всього найкращого вклали в нас із самого малечку?
- чоловікові чи дружині – найдорожчій людині, яка крокує пліч-о-пліч з нами по життю й витримує всілякі наші стани й настрої, стани, емоції, зокрема «і в словесній формі» (читай – вихід емоцій)?
- своїм дітям – великим чи маленьким, дорослим чи не дуже – за те, що вони у нас найкращі, бо вони наші, рідні?
- Господу Богу, який подарував нам життя, здоров’я, весняний день чи літній захід сонця, осінній дощ чи зимовий морозець?
Питання третє: ЯК ми висловлюємо подяку?
Правильно вживати такі слова: «Красно дякую», «Щиро дякую», «Сердечно дякую» чи «Дуже Вам дякую». Звичайно, ця форма має відповідати змісту подяки.
Інший варіант подяки – «Спасибі» (традиційно вважається, що його більше використовують на Півдні та Сході України). Один з найкращих варіантів – «Сердечне спасибі».
ОБЕРЕЖНО: русизм – «Велике спасибі».
Запам’ятаймо, що в українській мові такого вислову немає, це копія з російської мови.
Питання четверте: ЩО сказати у відповідь?
Є відповіді «на всі випадки життя»: прошу (з наголосом на першому складі) та будь ласка.
Є й відповіді в конкретних ситуаціях, наприклад, якщо дякують за їжу, то відповідають: «На здоров’я!», якщо за одяг, то кажуть: «Носи на здоров’я!» чи «Носи здоровим!»
ОБЕРЕЖНО: нечемно відповідати «Нема за що». З одного боку, ви начебто «робите добру справу», тобто наголошуєте, що це вам нескладно виконати. Проте водночас така відповідь звучить некоректно чи, більше того, неправдиво – висловлюють подяку однозначно за ЩОСЬ.
Питання п’яте: ЗВІДКИ походять слова подяки?
Цікаво простежити етимологію (тобто походження) слів подяки.
Дієслово «дякувати» походить з німецької мови (нім. danken) і запозичилося через мову-посередника – польську мову.
Це ж слово вживається в таких слов’янських мовах: західнослов’янських – польській, чеській, словацькій, східнослов’янській – білоруській;
германських мовах: англійській, голландській, шведській, норвезькій та ісландській.
«Розшифрувати» слово «дякувати» можна приблизно так: «Ви мені зробили добро, я думаю, що пам’ятаю про це». Тож первісне значення слова «дякувати», як бачимо, вчені пов’язують зі словом «думка».
Слово «спасибі» має спільнослов’янське коріння, відповідно, всім відомий його близькозвучний відповідник у російській мові.
Первісна його форма «Спаси Біг (Бог)» висловлювала не лише подяку, але й побажання тому, кому дякували. Залишки такого зворотного побажання залишилися в польській мові, де є вислів «Bo’g zaptac’», тобто «Хай Бог заплатить тому, кому дякують». Схожі зворотні побажання трапляються і в деяких говірках Західної України.
І насамкінець – майже анекдот з… життя
Якось мені довелося спілкуватися з американцем, досвідченим пілотом, який водив «Боїнги» з Америки в Європу і свого часу кілька років прожив у Москві. Російська мова в його голові була в «поодиноких залишках». Проте з огляду на те, що моя англійська була не в кращому «уламковому стані», то спілкувалися ми таким собі «ламаним» англо-російським суржиком.
І тут Скат (чи Скот) (він, до речі, і сам не знав, як його правильніше назвати) з радісною посмішкою повідомив мені, що згадав мій (тобто український) вислів, який звучав приблизно «Ніджісто».
На моєму обличчі особливої радості не з’явилося, бо при всіх своїх філологічних знаннях (на той час я вже закінчила філологічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка) я не змогла здогадатися, що то за такий український вислів.
Чи здогадалися ви, шановні читачі?
Так, справді, лише за кілька днів це слово знову зринуло в моїй думці й тут «до мене дійшло»: «Ніджісто» – так це ж «Нема за що». Хоча у варіанті Скота воно було схоже на щось польське.
Отже, ми з вами розглянули способи висловлення подяки, походження цих висловів, що і як правильно сказати у відповідь. І запам’ятали, що подяку частіше потрібно висловлювати своїм рідним і близьким.
В мене питання щодо німецького походження дякую. Як тоді дякували в часи Київської Русі? Бо десь промайнула інформація, що в Новгороді теж “дякували” і це відрізняло їх від, скажімо, інших мешканців сучасної Росії. Чи ми теж “спасибкали” поки не “ополячились”? Такі питання часто виникають на тлі російсько-українських мовних дискусій.
Дякую, пане Олександре, за таке глибоке запитання. На перший погляд здається думка про те, що “в Новгороді дякували” не дуже ймовірною. Проте спробую проконсультуватися з цього питання в істориків мови. Це моє д.з. 🙂
мені подобається часом відповідати/чути “спасибі”, бо мені приємне побажання, яке прочитується у слові. Я не вважаю його русизмом, бо в нього явно наше спільне давньоруське походження.
Так, справді, це не русизм. Але часто в нас “з водою вихлюпують і дитя”, тобто відкидають і раціональне зерно.
а щодо відповіді на подяку – на Покутті часто з посмішкою кажуть: “приходьте ще”.
Дякую за новий приклад. Але чи в будь-якому випадку так говорять?
Наскільки правильно відповідати на “дякую” – “прошу”?
Чи це вплив польської, а чи й для української притаманно?
Дякую, пане Сергію, за запитання. Відповідь “прошу” на “дякую”, наскільки мені відомо, це справді вплив польської мови.
“Проше” і “слухам” у польській здається. “Будь-ласка” мені слух ріже у відповідь на подяку. А от “прошу” досить гармонічно хоча й не розповсюджено широко. І літературно теж вірно. Егеж?
Мені також більше подобається відповідь на подяку “Прошу”. Справді, воно не дуже поширене. Так, в Центральній Україні майже невідоме. Хоча не маємо звертати уваги на його польське коріння, адже є й інші досить природні на сьогодні запозичення з польської, як-от: тлуматичи – тлумач.
Пане Сергію, дякую за коментар і небайдужість до мовних особливостей. На все добре!
«І насамкінець» такого вислову в українській мові немає.
Є врешті-решт.
Дякую, пане Анатолію, за коментар. На мою думку, “насамкінець” вживається як синонім до “врешті-решт”. Звісно, врешті-решт – більш милозвучне.