Слово про мову: вислови відомих людей

Я дуже люблю мову. Як філолог за своїм першим фахом і за покликанням я дуже рада, що мій фах і моє уподобання – це мова. І це, вважаю, чудово: адже чи буде смачним борщ, якщо кухар ненавидить свою професію? Чи вийде ексклюзивною сукня, якщо швачка не любить своєї справи? Звісно, що ні. І хоча так склалося, що я викладаю не лише українську мову, проте саме заняття з мови я люблю найбільше :).

Ось на цій радісній хвилі пропоную вам, шановний читачу, подивитися на мову й слово як на особливий феномен нашого життя… очима видатних особистостей. Звісно, вислови про мову відомих людей я підібрала на власний розсуд й подаю під «власним соусом», тобто зі своїм коментарем.

Вирушаймо в путь

Досить поширеним є уявлення про мову як про інструмент чи засіб досягнення чогось, та насправді мова як явище набагато складніше й глибше, багатогранніше й багатоманітніше.

Мова – не просто інструмент, а простір, в якому живемо (Д. Данеш).

Мова – це засіб не виражати вже готову думку, а створювати її, […] вона не відображення готового світосприйняття, а діяльність, що його формує (В. Гумбольдт).

Мова-особистість

Якщо звернемося до уособлення й уявимо, що мова – це істота, більше того – колоритна особистість зі своїм характером, вдачею, здатністю до активної діяльності (про що ми читали щойно у вислові В. Гумбольдта). То яка ж тоді постане перед нами мова-королева? (Чому королева? Бо принцеси мріють, а королеви діють :)).

Мова росте елементарно, разом з душею народу і мало дбає на граматичні правила (І. Франко).

Мова розвивається – змінюється. Усвідомлені зміни є здобутком культури, неусвідомлені – хаотизацією її (В. Задорожний).

Мова перемагає своїх суперників не завдяки якимось внутрішнім якостям, а тому, що її носії є войовничіші, фанатичніші, культурніші, заповзятливіші (А. Мартіне).

Мова мстива: будь-яка наруга над нею призводить до душевної ущербності (П. Мовчан).

Тож мова здатна до росту, розвитку, участі в змаганнях, справжніх перемог і навіть до негарних вчинків – мстивості, щоправда як реакції у відповідь на зневажливе до неї ставлення. Будьмо уважні до Її Величності Мови й обережні у поводженні з нею.

Хоч-не-хоч, а мова керує навіть сильними світу цього :). В наведеному нижче прислів’ї йдеться про граматику – розділ мови, що вивчає морфологію (частини мови) й синтаксис (словосполучення й речення).

Граматиці підкоряються навіть імператори (Латинське прислів’я).

 Мова та її носії

Якою б діяльною королевою не була мова, проте її королівство – це ми, люди, її носії. І тут звертаємося спочатку до окремої людини, а далі – до цілого народу. Які ж стосунки вимальовуються в цьому напрямі?

Людина вища за тварину здатністю до мови, але нижча за неї, коли негідно поводиться з мовою (Сааді).

Якщо людина не знає мови народу, на землі якого проживає, то вона є або гостем, або окупантом, або не має розуму (Ш. Бернар).

Кожний народ доти народ, доки володіє власною мовою і в цьому – його культурна суверенність. І тільки-но з тих чи тих причин він втрачає можливість вживати й культивувати свою мову, він перестає бути тим, ким він був і мусить бути (Ч. Айтматов).

Не використовуючи сповна своєї мови, тої національної перетворювальної машини, цілий народ слабіє і поволі дегенерується у всіх ділянках життя (К. Чехович).

Врешті-решт мене приваблює лише мальовнича, майже етнографічна сторона мови, що відрізняє її від усіх інших мов як таку, що властива певному народові певного походження (Ф. де Сосюр).

Тож переконуємося в тому, що мова – людина – народ – поняття нероздільні. І дуже важлива зв’язка саме мова – народ, адже мова є визначальною рисою народу, а народ, зі свого боку, має опікуватися своєю мовою, турбуватися про неї, захищати й оберігати, а головне – говорити рідною мовою.

Рідна українська мова

А ці ось вислови стосуються нашої рідної української мови:

Мова – це також обличчя народу, воно тяжко спотворене (Ліна Костенко)

Спасіння нашого краю в нашому слові (П. Куліш).

Двома руками я за те, що мова – обличчя народу, зокрема й наша мова – це обличчя нас, українців. А от щодо другого вислову, то цікаво, що Панько Куліш висловив цю думку задовго до нашого часу, але вона актуальна й нині.

Слово

Дуже часто ми говоримо не про мову загалом, а про слово, його вагу, характеристики. На мій погляд, в цьому разі ми вживаємо слово в якомусь образно-узагальненому значенні.

Спочатку звернемося до Біблії

Глибокі води – слова вуст людини (Соломон).

Ці ж слова царя Соломона, який відзначався особливою мудрістю від Бога, підтверджує Папа Іван-Павло II:

Це правда, що важко зміряти слів глибочінь (Папа Іван-Павло II).

Інші бачення суті й властивостей слова у таких висловах:

Слово – перше дзеркало духу, а дух – не останній водій слова (Петрарка).

Впевнена, що слово відображає і наш духовний стан, і душевний настрій. Тут можна багато мудрствувати, і кожен матиме рацію, тож залишаю це поле для роздумів для вас, шановний читачу.

Життя – сонце, письменник – дзеркало, слова – сонячні зайчики (В. Жемчужников).

Красивий образний вислів, та хочеться його сформулювати більш зрозуміло й прагматично: покликання письменника – відображати життя за допомогою слова чи з іншого ракурсу: саме за допомогою слова письменник відображає наше життя.

Важко визначити, де зароджується слово – у словах чи у предметах, – проте коли слова роз’їдає іржа та їхній смисл стає приблизним, наші вчинки також втрачають сенс (О. Пас).

Дуже не хочеться, щоб іржа роз’їдала слова і їхнє значення ставало приблизним, адже це вже пахне словоблудством…

Слово – це сама людина. Нас зіткано зі слів. Вони єдина наша реальність, принаймні єдине свідчення того, що ми існуємо. Без мови немає ні думки, ні того, про що мислити; і перше, що робить людина, стикаючись з чимось незнайомим, – присвоює йому ім’я, називає його (О. Пас).

І хоч у прирівнянні людини до слова вбачається гіпербола, проте погоджуюся на сто відсотків, що людина без мови, а, відповідно, без здатності мислення перестає бути людиною. Це вже просто рослинка, яка викликає лише жалощі. А таке, на жаль, трапляється з психічно хворими людьми. Та ще гірше, якщо таке трапляється зі здоровими носіями мови :).

Поетично про слово й мову

А зараз про слово, мову, рідну мову й ставлення до неї:

1. Слово не дане ослові,

Дано йому лиш крик.

Топчеться брудно по мові

Рідна орда недорік.

Жайвора пісня – вічна,

Вічний і крик ослів.

Тільки людина калічить

Мову своїх батьків (В. Гей).

А ці рядки мені подобаються своїм зменшено-пестливими формами та якостями мова. Звісно, що образно й трохи гіперболізовано, та чому й ні?

2. І темрява клубочиться зимово,

І душі нам просотує сльота.

Горнись до мене, мовенятко, мово,

Неторкана, ґвалтована, свята (М. Фішбейн).

 Гарна й досконала мова

На цій хвилі перейдемо до понять гарної та досконалої мови. Відверто кажучи, я вважаю, що нічого досконалого в цьому світі немає, проте зараз звернемося до інших думок :):

Гарна мова надає пристойної форми навіть дурним думкам (В. Швебель).

Найдосконаліша мова та, що висловлює найбільшу кількість понять найменшою кількістю слів (П. Буаст).

Звісно, геть не хочеться, щоб гарна мова прикривала чиюсь дурість, хоча на практиці так частенько трапляється. А от про те, що багатослів’я не свідчить про мовну досконалість, то це чи не кожному з нас треба пам’ятати. Адже так інколи хочеться поговорити, та ще й шикарними, карколомними фразами :).

 Мова + культура = мовна культура

Тож і продовжимо тему говоріння, культурно кажучи спілкування. Спілкуються всі люди. Та чи кожного мовця приємно слухати? Звісно, що ні. Так, наприклад, засмічена мова лише викликає відразу. Про культурне спілкування й нормовану мову в такому вислові:

Якщо для спілкування людей взагалі потрібна мова, то для культурного спілкування потрібна мова наче в квадраті, що культивується як своєрідне мистецтво – мова нормована (О. Пєшковський).

Більше того, на думку Івана Огієнка, мовна культура безпосередньо стосується великої політики.

Велика мовна культура конче веде й до великої сили політичної (І. Огієнко).

І далі перейдемо не до політичної сили (прошу вибачення, але не подобається мені ця марудна тема), а до… невнормованої мови, яка в українців зветься коротко й колоритно – суржик, тобто засмічена мова.

Суржик і чистота мови

Засмічену мову українці традиційно називають суржиком, який у прямому значенні – це «суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса», а в переносному – це «елементи двох або кількох мов, об’єднані штучно, без додержання норм літературної мови», тобто нечиста мова.

А ось як бачать сутність суржику як мовного явища наші сучасники:

Суржик – це правила утворення безладу (М. Флаєр).

Справді, чи можна встановити якісь правила суржику? Інше питання – навіщо?

Суржик – це суміш морозива та мила. Ні зїсти, ні помитися (М. Петровський)

Досить образно й досить гостро. Цікаво, якою б така суміш була на смак? Однозначно, що дуже не смачною і геть не їстівною.

Тож переходимо від такого бридкого суржику до більш приємного явища – чистоти мови.

На все впливає мови чистота:

Зір глибшає, і кращають уста,

Стає точнішим слух,

А думка гнеться,

Як вітром розколихані жита (Д. Павличко).

Лише для носіїв мови

Дорогий читачу! Нарешті кілька висловів-порад для нас з вами: спочатку трохи прямо, далі трохи жартівливо (але, безперечно, досить актуально):

Того, хто голосно говорить, – чують, хто розумно говорить, – слухають (Г. Авабін).

Ви чуєте, що ви говорите? – Ні, я не люблю підслуховувати. 🙂

 Особисто для носіїв УКРАЇНСЬКОЇ мови (погоджуюся двома руками):

Не треба говорити так, як усі, щоб не виділятись, треба звикнути до правильного наголосу і скрізь, з усіма говорити правильно. Тоді й «усі» поступово звикнуть і до квартал, і до феномен, і до експерт (А. Коваль).

І насамкінець закликаю кожного бути МУДРИМ:

Немає людини, яка б не робила помилок, але той, хто виправляє свої помилки, – мудрець (Китайська мудрість).

 Ось на цьому наш огляд мови й слова за допомогою висловів про мову відомих людей завершився. Та геть не вичерпалися вислови про мову, яких кожен з вас, упевнена, знає кілька напам’ять ще зі шкільних років. Тож закликаю опановувати мову й далі.