0
Автор ludmyla_alla | Рубрики Культура мови | 03-04-2014
женіх і нівєста культура мови

Жених і нівєста чи наречений та наречена?

Про культуру мови сьогодні багато чуємо, знаємо, читаємо. Здається, це так уже «заїжджено» й неоригінально. І я спробувала написати таке собі куценьке, майже дивакувате «рекламне повідомлення» з максимальною кількістю «не дуже українських слів» (розумними словами – русизмів). І ось що вийшло, коли геть “забути”  про культуру мови.

Малозабезпечений жених загладить любі протиріччя в кар’єрі майбутньої нівєсти. Не дивлячись на поверхове знайомство, він буде особовим защитником і жертвенним поклонником любимої женщини.

Зрозуміло? Можливо. Красиво звучить і приємно? Геть ні.

Тож пропоную тепер «переклад» українською літературною мовою:

Незаможний наречений згладить будь-які суперечності в кар’єрі майбутньої нареченої. Незважаючи на поверхневе знайомство, він буде особистим захисником і жертовним шанувальником коханої жінки.

Цей приклад спонукає задуматися над тим, що таке культура мови й наскільки культура мови важлива для спілкування – як усного, так і письмового.

1. Культура мови як багатогранне поняття має кілька визначень. Розглянемо деякі з них, зокрема:

1) культура мови – це ступінь ознайомлення суспільства з мовними нормами, вміння свідомо використовувати нормативні форми й вислови, критичне ставлення до порушення норм, здатність висловлювати думку ясно, стисло, зрозуміло.

На мій погляд, досить об’ємна дефініція, на якій можна було б зупинитися. Проте перейдемо до іншої;

2) культура мови – це діяльність, основна мета якої полягає в піднесенні рівня знань про мову, їх пропагування та закріплення мовних норм.

Це визначення, як бачимо, підкреслює процесуальну ознаку культури мови, тобто що це діяльність. Наступна ознака торкається мовознавчих рівнів, які охоплює культура мови;

3) культура мови – це лексико-фразеологічна, граматична, орфоепічна та орфографічна внормованість. Є ще й інші визначення, проте й наведених, здається, достатньо для розуміння суті, характерних рис та значущості такого поняття, як культура мови.

Що означає мати високу культуру мовлення? Це означає не лише знати властиві мові закономірності, більше того – певний ідеал мови, а й вміти активно, доречно й творчо використовувати в практиці спілкування.

Основним змістом культури мовлення є прагнення мовця знайти найкращу форму для висловлення певної думки.

2. Культура мовлення: основні комунікативні ознаки

Процес комунікації більше пов’язаний з усним мовленням й тому розглянемо основні комунікативні ознаки культури мовлення, які взаємопов’язані й взаємодоповнюють одна одну:

1) логічна послідовність мовлення передбачає: логічність мислення, знання мовних засобів, логіку викладу думки.

Необхідно відзначити, що логічна послідовність підкреслюється логічним наголосом – тобто виділенням за значенням якогось слова чи словосполучення;

2) точність мовлення утримує нас від зайвого говоріння та складається з таких компонентів:

1) мовного вираження, адекватного дійсності, тобто такого, що не суперечить життю;

2) вживання слів і висловів, узвичаєних для мовців, які володіють нормами цієї літературної мови.

Наприклад: жарт у дружній бесіді може сприйматися як образа, якщо його перенести зі сфери довірливого спілкування в офіційно-ділову сферу, де “все сприймається за правду”;

3) правильність мовлення передбачає неперекручене розуміння понять, термінів, якими передаються ці поняття, доречне їх вживання тощо.

Наприклад:

а) щодо змісту: часто вживане сьогодні поняття люстрація влади має досить різне тлумачення (очищення влади від корупціонерів; заборона «зап’ятнаним» чиновникам обіймати посади; очищення шляхом жертвопринесення тощо);

б) щодо форми: до сьогодні запозичення саміт в деяких виданнях вживається з двома літерами М, хоча це суперечить чинному українському правопису.

Зрозуміло, що правильність мови щодо форми досягається дотриманням літературних норм;

4) ясність мовлення визначається як її зрозумілість та забезпечується точністю й логічністю.

Наприклад:

а) досить неясною для сторонніх буде розмова чоловіка з дружиною, оскільки в них є спільний життєвий досвід, спільні переживання тощо;

б) натомість виступ оратора на мітингу має бути максимально ясним, оскільки нічого спільного немає – слухачі не об’єднані ні спільним віком, ні спільним досвідом. Можливо, їхні переконання з якогось питання збігаються;

5) чистота мовлення – відсутність у мовленні чужорідних елементів, як-от: неосвоєних запозичень (сьогодні це американізми), невластивих українській мові форм, які з’являються під впливом інших мов (русизмів), вульгаризмів, тощо.

Чистота мовлення як ознака культури мови простежується на всіх мовних рівнях:

–                на рівні орфоепії йдеться про літературно-нормативну вимову;

–                на рівні орфографії – про грамотне письмо;

–                на рівні лексики – про відсутність чужорідних слів, вульгаризмів, суржику, невмотивованих повторів;

–                на рівні синтаксису – про правильну, завершену будова речень, нормативні словоформи.

6) виразність мовлення розглядається на рівні функціональних стилів, зокрема:

в науковому стилі – точність стилю і логіка викладу, професійна лексика і фразеологія;

в офіційно-діловому стилі – адміністративно-управлінська термінологія, різні рівні стандартизації, кліше;

в публіцистичному стилі – супільно-політична лексика, інформаційні штампи, експресивні художні засоби;

в художньому стилі – художні засоби й стилістичні фігури, переносне значення слів тощо.

7) різноманітність (передбачає наявність неоднорідних за змістом, значенням, формою, забарвленням мовних одиниць) та багатство (наявність у мові низки різноманітностей).

Для надання мовленню цих рис традиційно використовують такі мовні засоби:

а) різні тематичні групи лексики;

б) синонімічні ряди – як лексичних синонімів, так і граматичних;

в) образні засоби – метафори, епітети, порівняння, метонімії, синекдохи, персоніфікації;

г) стилістичні фігури – повтори, паралелізми, синекдохи.

Варто пам’ятати, що одноманітне мовлення втомлює слухачів, різноманітне й багате – активізує увагу (хоча теж не треба захоплюватися, оскільки можна «передати куті меду»).

8) естетичність як ознака культури мови спирається на всі попередні ознаки культури мовлення.

Наприклад: всім відоме мовлення під назвою «азаровщина» на жодного з нас не справляло враження гарної, вишуканої української мови і не викликало почуття естетичного задоволення, швидше, навпаки – неприязні, обурення.

3. Культура мови: мовна норма

Мовна норма – це сукупність загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними та зразковими на певному історичному етапі.

Одним з визначальних показників літературної мови є сталість мовних норм. Мовну норму можна порівняти з досягнутим ідеалом, натомість в розмовному мовленні, де немає мовних норм, – все швидко змінюється.

Цікаво, що сталості не суперечить така риса мовної норми як історична змінність. Тобто мовна норма зберігає сталість і стійкість у найістотнішому. Проте в ході розвитку літературної мови на зміну старим явищам приходять нові.

Сьогодні проблема нормативності – одна з найактуальніших у дослідженні літературної мови, стилістики та культури мовлення.

4. Культура мови: види мовних норм

Орфоепічні норми регулюють правильну вимову слів, наприклад:

1) чітка, без редукції вимова голосних звуків (крім ненаголошених е та и, ненаголошеного о перед складом з у), наприклад: пишемо, лиман, робота;

2) українській літературній вимові не характерне акання (на відміну від російської);

3) відсутність оглушення дзвінких приголосних в кінці слова чи складу, наприклад: гриб – грип, ліс – ліз, вести – везти.

Акцентуаційні норми регулюють правильне наголошування слів.

В українській літературній мові акцентуаційна мовна норма найменш усталена. Причина – відчутні впливи діалектів та близькоспоріднених мов.

У деяких словах до сьогодні нормативним вважається подвійний наголос, наприклад: весняний, ясний, байдуже, завжди.

Проте випадків подвійного наголошення в українській літературній мові з її тенденцією до вироблення сталих норм не так багато, кількість їх скорочується.

Особливо часто порушується наголос у кількох словах з великою частотністю вживання, наприклад: новий, фаховий, випадок, ненависть, середина, одинадцять, чотирнадцять.

Лексичні норми регулюють вживання слів відповідно до норм літературної мови.

Особливу увагу потрібно звертати на русизми та американізми, в яких трапляється багато помилок. Лексичні норми відображають і утверджують словники (проте і вони не є досконалими).

На сьогодні актуальні у вжитку кальки (тобто поморфемний переклад) російських лексем,

наприклад: не лице, а особа; не поставщик, а постачальник; не учбовий, а навчальний; не вуз, а виш чи ВНЗ.

Фразеологічні норми регулюють вживання фразеологізмів, тобто стійких сполучень слів, зокрема їх відповідність українській літературній мові.

Наприклад: замість стати в нагоді потрібно вживати правильно: стати в пригоді (значення: допомагати, бути корисним), але мати нагоду, випала нагода (значення: зручні обставини).

Морфологічні норми регулюють вживання граматичних форм слів, зокрема роду, числа, відмінка тощо.

а) часто трапляються помилки у вживанні кличного відмінка,

наприклад, неправильно: Ігоре! Директору! Юнаку!

Правильно: Ігорю! Директоре! Юначе!

2) помилки у вживанні назв осіб жіночої статі за професією чи родом діяльності,

наприклад.: бухгалтер, фінансист, агроном для осіб чоловічої та жіночої статі, а не бухгалтерша, фінансистка, агрономша.

Синтаксичні норми регулюють правила поєднання слів у словосполучення та речення.

Наприклад: не заступник директора по кадрових питаннях, а заступник директора з кадрових питань;

не завідуючий відділу (чи завідуючий відділом), а завідувач відділу;

не згідно вимог, а згідно з вимогами.

Стилістичні норми регулюють вживання мовних засобів відповідно до вимог певного функціонального стилю.

Часто недоліком публіцистичного стилю є стандартизована експресія, яка сприймається негативно.

Наприклад, біле (чорне, зелене, блакитне, м’яке, живе, навіть срібне) золото. І спробуйте при цьому здогадатися, що живе золото – це риба.

Отже, ми з вами розглянули культуру мови як поняття, комунікативні характеристики, мовні норми, види мовних норм. Як показали наведені приклади, культура мови контролює та регулює як форму (красу), так і зміст (значення) думки.

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Plus
Share to Odnoklassniki

Також на цю тему Ви можете почитати:

Написати коментар

© 2014, www.l-ponomar.com