Українські прислів’я та приказки: посмакуймо традиційними стравами

Сьогодні у нас з вами – ліричний відступ (який я, як правило, роблю свідомо на заняттях), тобто такий собі перепочинок (але, все ж таки, етнолінгвістичний). Ви вже два дні посилено працювали над опануванням всіляких нюансів культури мови (читайте там і тут, якщо ще цього не зробили), а серйозно й нелегко. Тож зараз ми з вами займемося й корисним, але водночас і досить приємним.

Пропоную вам «посмакувати» всілякими мовними цікавинками, які я відкопала в скарбах народної мудрості, зокрема серед українських прислів’їв і приказок.

І щоб поєднати корисне з приємним, то запасіться, мабуть, якимись смаколиками, бо мова зараз про… всілякі наїдки в українських прислів’ях і приказках.

1) Борщ та капуста – хата не пуста (для римування наголос на першому складі, хоча це жодним чином не впливає на значення).

Народ стверджує, що коли є в хаті хоча б ці дві невибагливі традиційні страви, то їсти є що. Інша справа, що капуста як страва тут може сприйматися нами по різному.

Спробую хоч трішки перелічити «капустяні страви» (на думку спадає кадр з давнього радянського фільму «Дівчата», де головна героїня в запалі перелічувала страви, щоправда, з картоплі): капуста квашена, капуста свіжа посічена, капуста тушкована з… м’ясом, грибами,…

А ще знаю з власного досвіду, що капустою в деяких місцевостях (наприклад, на рідній Київщині) називають капусняк як першу страву.

2) Вареники-мученики: в окропі кипіли, велику муку терпіли.

Так жартівливо висловлюють удаване співчуття до бідолашних вареників, щоб підкреслити, наскільки українці полюбляють смакувати цією стравою.

3) Гречана каша – то матір наша, а хлібець житній – батько наш рідний.

Лише з цієї приказки можна робити висновки про рідність (читай: щоденне споживання) гречаної каші та хліба. Бачу деякі скептичні посмішки: не обов’язково їсти одне з іншим. До речі, хто ще пам’ятає, в радянські часи гречка була великим дефіцитом, особливо така коричневенька, смачненька, яка добре розварюється.

4) Добра паска, якщо при ній ковбаска.

Українці звикли на Великдень гарненько й смачненько попоїсти, тому однієї «голої» паски малувато, як бачимо, непогано докласти ще й ковбаски.

5) Добра риба карасі: або продаси, або сам з’їси.

Чому такий не дуже шанобливий відгук про карасів? Традиційно карась в українців не дуже цінується, оскільки він не дає ні великого прибутку, ні відчутного наїдку (спробуй вибрати «мільйон» кісточок). Хоча карасі в сметані – відома в українській кухні страва.

6) Калач приїсться, а хліб – ніколи.

Тут можна багато всього говорити про провідну роль хліба в традиційній кухні українців, пам’ятаючи «затерту аж до дірок» приказку: Хліб усьому голова або менш відому – Без хліба нема обіда. Справді, ми, українці, можемо їсти хліб практично з можливими й неможливими стравами, наприклад, з варениками (хоч там і так є борошно) чи зі скибкою кавуна.

З іншого боку, «підніміть руку» J, хто їсть борщ без хліба? Мабуть, дуже у Вас вже строга дієта J.

7) Крупина за крупиною ганяється з дрючиною.

Маю надію, що зрозуміло слово «дрючина», тобто друк (товста палиця, якою карають). Приказка «жартівливо» констатує, що страва геть ненавариста, непоживна. Сьогодні ми б сказали інакше: що їв, що радіо слухав.

8) Чотири горшки та все галушки.

Так говорять про не дуже «креативну» (модне слово, відчувається контраст з традиційними назвами, чи не так?) господиню, яка весь час готує одноманітні страви. Проте цей вислів може вживатися в переносному значенні про якісь одноманітні речі в нашому житті.

9) Як молодий бував, то сорок вареників з’їдав, а тепер хамелю-хамелю – насилу п’ятдесят умелю.

Так українці жартують над тими, хто дуже вже ласий до вареників (хоча може бути й щось інше), запевняючи при цьому, що багато не їсть.

До речі, чи знаєте ви, що вареники в різних регіонах (звичайно, не в магазинах) можуть суттєво відрізнятися. Так, на Київщині вареники замішують на соді й тому величина кожного може бути з добрий кулак. Найсмачніші з мого дитинства – вареники з вишнями, полуницями, смородиною з порічками (змішати навпіл), які мокаєш у свіжий ріденький мед і запиваєш молоком. Ох і смакота!!! Також частенько ліпили вареники з сиром.

На Західній Україні (зокрема на Івано-Франківщині) ліплять малесенькі варенички. Тут панує традиційна думка: чим вправніша господиня, тим варенички мініатюрніші. Більше того, тут в деяких місцевостях вареники називають пирогами. Вже не пригадую, як їх розрізняють за назвою (Прошу вашої допомоги, друзі: залиште роз’яснення в коментарях до статті).

От тобі й такі собі простесенькі варенички J. Недарма їх так полюбляємо.

10) Аби було що їсти, можна й на городі сісти.

Фахівці з ресторанного бізнесу мають стати дибки, тобто абсолютно не погодитися з цим висловом. Адже для них сервірування – наука, мистецтво, політ людської фантазії, а тут головне… їжа, тобто суть, а не форма.

Цікаво, що в сучасному світі все більше спотворюється ця традиційна суть, тобто вміст страви (ковбаса – м’ясний продукт, але без м’яса, сметана – молочний продукт, але не з молока…), а все більше стає привабливою форма (як вабливо виглядає та ж сама ковбаса в рекламі – аж слина тече, якщо ще й голодний). Мені одразу спадають на думку симулякри як копії того, чого насправді немає (більше про цих наших «сучасників» читайте тут). Цікаво, чи може людина наїстися формою? Мабуть, дуже вже абсурдне питання :).

От на цьому я й закінчую сьогоднішній опус. Смачного, якщо хтось з цей час взяв до рук тарілку, а може вже її спорожнив?J.

А сьогодні в нашому «майже меню» були українські прислів’я та приказки з традиційними стравами. Як переконалися ми ще раз, українські прислів’я та приказки – це й бездонне джерело мудрості та образності, так і всілякі мовні цікавинки.

І насамкінець хочу подякувати довіднику – моєму доброму пораднику, укладачем якого є мій шановний колега Валентин Матвійович Северинюк – «Популярному коментованому словнику українських прислів’їв і приказок».